Дивер Джеффри : другие произведения.

Підведення підсумків

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  
  Зміст
  Титульна сторінка
  Сторінка авторського права
  Один
  Два
  Три
  чотири
  П'ять
  Шість
  Сім
  вісім
  Дев'ять
  десять
  Одинадцять
  Дванадцять
  Тринадцять
  Про автора
  
  Це твір фантастики. Імена, персонажі, організації, місця, події та випадки є або продуктом уяви автора, або використовуються фіктивно. Будь-яка схожість із реальними особами, живими чи мертвими, чи реальними подіями є чисто випадковою.
  Авторське право на текст No 2020 Джеффрі Дівер
  Всі права захищені.
  Жодна частина цієї книги не може бути відтворена, збережена в пошуковій системі або передана в будь-якій формі чи будь-яким способом, електронним, механічним, фотокопіюванням, записом чи іншим способом, без прямого письмового дозволу видавця.
  Опубліковано Amazon Original Stories, Сіетл
  www.apub.com
  Amazon, логотип Amazon і Amazon Original Stories є товарними знаками Amazon.com , Inc. або її філій.
  eISBN: 9781542016087
  Дизайн обкладинки: Аділь Дара
  Один
  Рunning.
  Повітря, що кипіло з пустелі, легко досягало 120 градусів. Його тіло кричало про воду, але їй довелося почекати.
  Біг.
  Коли пролунав постріл, за п’ятдесят ярдів попереду Тоні Райт упав. Смішно. Якщо він почув звук, куля пройшла повз нього. Це була правда; ти ніколи не чув пострілу, який тебе вбив. Така була історія. У нього не було об'єктивних доказів.
  Він перебував за стіною чи пагорбом — здавалося, насправді було те й інше, починаючи як перше, і закінчуючи, через сотні років, як друге. Він опинився віч-на-віч із T helocactus bicolor . Він знав це ім’я, бо Люсі вирощувала їх на їхньому подвір’ї.
  Гарний. Сяючі рожеві квіти на вершині колючих стебел. Ніщо в пустелі не повинно бути рожевим, можна собі уявити, але багато чого було. Ця думка спала йому вперше, хоча він усе життя прожив у пустелях і навколо них.
  Ще більше куль, розбиваючись об каміння, риючи могили в піску позаду нього. Ці хлопці були поганими кадрами.
  Худий, гладко виголений Тоні, у кепці, джинсах і чорній футболці, виливав піт від душі.
  Його бронежилет сприяв смаженню, але кевлар залишився.
  За тридцять футів він побачив одного з чоловіків, яких шукав. Кремезний, з широкими плечима. Під камуфляжною бейсболкою була гладенька, як яйце, голова.
  «Це я, Тоне», — крикнув він. «Я підійду». Роблячи вдихи. Напруження. Потім Тоні знову почав рухатися. Він швидко подолав відстань, що залишилася, і впав на землю поруч із Бойдом, який розвернувся, широко розплющивши очі, піднявши свій «Глок».
  «Ні, ні, ні, це я !» Тоні прищурився, щоб не потрапили кулі в дуло — безглузда, якщо не безглузда реакція — й інстинктивно підняв руки. «Я щойно сказав тобі!»
  Бойд крикнув: «Чого ти тут робиш?» Том це пояснив. Джонні Бойд був напівглух від стрільби з рушниці. «Вас немає в цій операції».
  «Я теж радий тебе бачити», — сказав Тоні. «Я думав, що я піду за вашими дупами сюди. Якщо вам потрібна допомога. Що ти виглядаєш так, як ти виглядаєш».
  Спалах із вікна фабрики за п’ятдесят ярдів попереду, куля пролетіла з клацанням пальців. Це зробили кулі. Подолаючи звуковий бар'єр, він почув.
  Бойд кивнув у бік низьких, оповитих пилом будинків за п’ятдесят ярдів. «Відкусили більше, ніж ми розраховували, чи не так, Ель-Пасо? Або купили більше, ніж ми могли прожувати». Легендарний добрий гумор Бойда повернувся.
  Тоні тринадцять років працював у відділі вуличних злочинів, потім у відділі наркотиків у поліції Ель-Пасо. Він брав участь у дюжині перестрілок. Під час жодного разу ніхто не жартував. І більшість агентів DEA зовсім не жартували, особливо наглядачі. Йому подобалося працювати з Джонні Бойдом.
  Тоні запитав: «У вас є вода?»
  «Просто маргарити. Я забув сіль». Він вистрілив.
  «Де всі?» Тоні теж кричав.
  «Мій хлопець і дівчина там». Він вказав на підвищення праворуч, де двоє його агентів DEA сиділи на кортках за іншою стародавньою стіною-пагорбом.
  «А Метт?»
  Бойд сказав: «Саме тому ми все ще тут, а не зникли».
  Бризки куль горбили землю перед ними.
  Чоловіки шуганули глибше в пісок. Повз неквапливо пройшов скорпіон, великий. «Він перевіряв це місце». вказуючи. Попереду й ліворуч була невисока будівля, може, склад. Скуйовджений, кривобокий, бежевий глинобитний сайдинг, вибілений сонцем. Воно було оточене бур'янами. «Тоді ми почали стріляти. Він у пастці».
  «Він в порядку?»
  «Так, щойно прикріпив». Тоді Бойд кричав у свій мікрофон, прикріплений до навушника: «Підтвердити прибуття? . . . Ну, як тільки зможеш. У них АК і М-четвірки. . . Звичайно, вони повністю авто. Яка різниця? Потрапити сюди як . . . скоро . . . як . . . ви . . . чорт, може!»
  Повернувшись до Тоні. «Двадцять п'ять хвилин, сказали».
  «Це конкретно».
  Бойд розсміявся. «Хіба ми не продали мексиканцям півмільйона вертольотів? Вони не можуть когось прислати? Я розлючений і пишу своєму конгресменові. Йі-ха. Стріляймо індика!» Він підвівся і випустив кілька патронів зі свого глока.
  Тоні крикнув: «Щось вдарити?»
  Бойд подзвонив: «Не хвилюйся. Я просто намагаюся тримати їх скромними».
  «Cardozistas?»
  «Хто ще тут?»
  Тоні швидко підвівся й оглянув будівлю стрільців. Він помітив десяток чорних вікон, два десятки тіней у проміжках між будівлями. Сотні місць для прикриття, від машин до шин і піддонів до коробки туалетного паперу, який виглядав більш-менш новим.
  Він не помітив цілей і відступив. «Треба було застрелити скорпіона».
  «Ні. Мені подобаються скорпіони. Сучий син. Я розлючений."
  Тоні покликав: «Скільки ворогів?»
  «Вісімсот сорок два».
  «Звідки ти отримав цей номер? Порахувати ноги і розділити на два?»
  «Я думав, що я тут смішний чоловік, Ель-Пасо».
  «Чого, в біса, він увійшов сам?»
  Обличчя Бойда напружилося. «Ми всі знаємо Метта».
  правда
  Тоні подзвонив: «Я дістаю його. Прикрий мене."
  "Ні, не ти!" Бойд був лютим. «Ми чекаємо на підкріплення».
  «Вони могли перегнати його, підійти до арройо збоку. Ми не могли запалити їх звідси».
  «Не йдіть, офіцере». Зараз ні грама гумору.
  Але Тоні Райт не працював на DEA.
  Він почав мчати.
  «Черт!» — крикнув Бойд. «Ти, чорт, знущаєшся?»
  Дріблячись по кам’янистій і піщаній місцевості, Тоні не звертав уваги на свербіж і печіння від спеки.
  З боку картелю шквал пострілів. Але стрільці його, мабуть, не бачили; вони все ще цілилися в напрямку Бойда та двох інших агентів DEA.
  Підбадьорений своєю невидимістю, Тоні подолав більше місця в спринті, згорбившись, а потім кинувся в арройо, через яке він видряпався ближче до будівлі, в якій опинився Метт. Тоні замовк і після моменту «без кулі-поблизу» він подивився. Він бачив Мета всередині будинку розміром п’ятдесят на п’ятдесят футів, який присідав біля вікна з пістолетом у руці.
  Метт виглядав героєм військового фільму з підстриженим світлим волоссям, плечима футбольного захисника та зростом понад шість футів. Він був портретом спокою.
  Чоловік нахилив голову, торкаючись навушника, щоб послухати. Він нахмурився. Бойд розповідатиме йому про присутність Тоні. Виглянувши, він злякано примружився, коли їхні очі зустрілися. Потім скривився. Його ліва рука зробила широкі розмашисті жести, що означало: «Відступай». Здавалося, він вимовив устами — чи навіть крикнув — ті самі слова.
  Тоні перекотився через курний хребет і помчав, пригнувшись до половини зросту. Тоді він викотився через двері на викривлену дерев’яну підлогу старовинної будівлі.
  Метт крикнув: «Ісусе Христе. Це не ваша операція. Чого ти тут робиш? Хто сказав тобі прийти?»
  Знизування плечима. «Ніхто не казав мені цього не робити».
  «Хто вас уповноважив ?»
  Тоні лютував у відповідь: «Хіба це означає? Ви йдете в Cartelville, тільки ви з EPPD, і ніхто мені не каже? Ти мені не кажеш?»
  Тоні озирнувся на полумряку, пошарпані стіни, натовпи пилу, що плавали на сонці. Декілька останніх кроків у пилюці підказали йому, що фабрика, ймовірно, була проміжною станцією для картелю Кардозо, збуту наркотиків.
  Метт відійшов від гніву. Він був професіоналом, і професіонал тепер повернувся. Він визирнув назовні зі зброєю напоготові. З заводу до них все ще не надходили снаряди. Картельні стрілки не знали, що вони тут. Киваючи в бік головних будівель, він сказав: «Місце мало бути вільним. Інформація була вірною. Я прийшов сюди, щоб посадити очі». Він кивнув на маленьку камеру спостереження та Wi-Fi на підлозі. «Тоді частина, яка мала бути порожньою, пішла до біса».
  — Вас четверо, і ви прийшли сюди самі? Жестикулюючи навколо будівлі, в якій вони були.
  «Т, мені зараз не потрібен допит».
  «Ні, вам потрібно трохи розуму. Ми повинні вийти. Вони могли підійти з півдня, той арройо».
  Мет швидко глянув у вікно. Яру, мабуть, не бачив. На його обличчі був цікавий вираз — розчарування. У Тоні виникла ідея: відступ означав, що він не матиме шансу знищити деяких поганих хлопців. Це був Метт. «Черт. Гаразд. Ти перший, я прикрию. Тоді ви з Федді ляжете, прикриваючи мені вогонь».
  «До біса це, М. Ти йди першим».
  "Вибачте. Хто найкраще стріляє?»
  Тоні поступився, кивнувши.
  «Тож іди!»
  Тоні зітхнув, сплюнув пил і рушив до дверей, а Мет підняв свій «Глок» і повернувся до вікна, що виходило на фабрику.
  Саме тоді в кімнату влетіли два темні предмети розміром з яблуко.
  «М! Гранати!»
  Але перш ніж обидва чоловіки встигли поворухнутися, один вибухнув із величезним тріском і блискучим спалахом, наче блискавка, що вдарила в футах. Ще один вибух стався через кілька секунд.
  Тоні важко впав на бетонну підлогу, глухий і сліпий. Але він відчував запах і вдихав дим і випари. Гранати не вбили їх відразу, але підпалили будівлю.
  Вставай, лютував він собі. Знайди Метта. Забирайся!
  Він спробував піднятися, але не зміг.
  «М! Метт!» Його голос кричав чи шепотів? «Гут! зараз! Є . . . вогонь». Задихаючись від диму, задихаючись. Все темніє. Він сперечався: Свіже повітря надворі. Треба вийти назовні. . . Але це було так багато зусиль. Він опустив голову на підлогу. Я просто відпочину хвилинку. Це все. Хвилинку.
  Яка в цьому може бути шкода?
  Два
  Твін головний біль. Сухість у горлі, першіння.
  Він збирався блювати?
  Немає.
  Так.
  Медичний персонал, мабуть, вирішив, що це ймовірно, і залишив біля нього в ліжку кілька пластикових контейнерів, схожих на те, що домогосподарки купували б у трьох примірниках на вечірках Tupperware, які влаштовувала мати Тоні.
  Він схопив сірий пластик, нахилився вперед і витягнув його, поки його кишки не закричали. Він поставив контейнер на металевий піднос, прикріплений до коліщаток біля ліжка, а потім штовхнув огидну річ якомога далі. Тоні впав на спину, задихаючись.
  Біла кімната. Лікарняна палата, заповнена лікарняними речами, усіма тими гаджетами, електронними панелями, розетками та машинами, що проростають дротами й арматурою — аксесуарами, які спромоглися наповнити вас жахом, навіть якщо ви знали, що вони знаряддя зцілення. Знаки теж, з дивними великими літерами.
  БУДЬ ЛАСКА, УТРИМАЙТЕСЯ ВІД ВИКОРИСТАННЯ МОБІЛЬНОГО ТЕЛЕФОНУ.
  КУРИТИ ЗАБОРОНЕНО.
  БУДЬ ЛАСКА, СКАЖІТЬ СВОГО МЕДИЧНОГО ФАХІВЦЯ, ЯКЩО ВИ ОТРИМУЄТЕСЯ НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ.
  Негарно і тривожно, але, слава Богу, круто.
  Він підняв очі. Він був наполовину оточений бежевою завісою, що звисала з U-подібної штанги, прикріпленої до стелі.
  І Метт. Де був Метт?
  Він був живий?
  Ой, хай буде живий. Будь ласка
  Тоні не помітив жодних прикрас на стіні. Це було функціональне місце, мінімальне, насправді. Незабаром він зрозумів чому. Крізь закрите вікно він бачив армійський Хамві, розфарбований у пустельний камуфляж. Щойно на стовпах висіли два прапори: один американський, а інший із позначенням армійської частини. Отже, військовий шпиталь, а не цивільний. Пояснив сувору кімнату; державні гроші не будуть витрачені на декор.
  Він сильно закашлявся.
  Що навіяло спогади про подію.
  Гранати.
  Тоні розминав різні частини тіла, у порядку зменшення важливості, звичайно, шукаючи осколкові поранення. Він відчув полегшення, не знайшовши жодного. Пов'язка на долоні. Коли він зазирнув, це була лише подряпина, Бетадин став коричневим. Найсильніший біль відчував його гомілковостопний суглоб, можливо, розтягнення зв’язок, вивернуте, коли він опустився обличчям на підлогу складу. Але крім тих незначних травм, біль був мінімальним. Він був під наркотиками?
  Потім він з жахом усвідомив, що на Мета, мабуть, припав основний тягар вибуху. М був тим типом, хто мав би бути нагороджений медаллю Пошани — посмертно — після того, як пірнув на гранаті, щоб врятувати своїх однополчан. Він уявив собі розтрощене тіло Метта.
  Або він справді це бачив?
  Ні ні . . .
  Тоді він подумав: мене знову блюватиме.
  Я не буду.
  Він зробив.
  Нарешті він угамував блювоту й поставив другу посудину на тумбочку. Він думав: «Де, в біса, медсестра, щоб позбутися цих речей», коли почув голос: «Чи не міг би ти припинити це?» Змушує мене блювати».
  Голос Метта.
  Тоні розсміявся. «О, чоловіче, Ісусе. Ось ти де." Від сміху почався спазм кашлю.
  З брязкотом і шелестом Мет відсунув завісу. Двоє чоловіків були на відстані шість футів один від одного.
  Мет подивився на нього. "Як справи?" Він теж закашлявся.
  «Ісус, я думав, що тебе підірвали». Більше спазмів у легенях. «Проклятий дим. Ти в порядку?"
  Метт знизує плечима. Його пов'язки були мінімальними. Зап'ястя і латка на лобі. «Сильно вдарився об підлогу. Це все. Ви?"
  «Щиколотка».
  Очі чоловіків звернулися до дверей, коли всередину зайшла кругловида латиноамериканка в блакитних сукнях, прикрашених зображеннями крихітних панд. «Ти натиснув кнопку виклику?» Вона виглядала злегка роздратованою.
  «Я хотів знати, де він ». Жест у бік Тоні. Часто роздратований і нетерплячий, тепер Метт був ввічливим. У лікарнях пацієнти знаходяться на дні харчового ланцюга. Найкраще бути добрим до тих, хто вище. Навіть нижче вище. Можливо особливо.
  Вона витріщилася, не знаючи, що відповісти. «Хтось буде, скоро побачимось».
  Тоні запитав: «Чи не могли б ви... . .” Він показав на контейнери Tupperware. Без реакції вона зібрала їх і пішла.
  Метт сказав: «Я не залишаю чайові». Потім: «Де ми?»
  Тоні кивнув на вікно поряд. Мет пішов вперед і побачив Humvee. «Гендрікс. Ймовірно." Армійська база, найближча до Ель-Пасо.
  Метт зробив зондування, потім теж сильно закашлявся. Коли бій закінчився, він сказав: «Жодних осколків. Ви?"
  «Ні, тільки довбана щиколотка».
  «Що це були за гранати? Курити?»
  Інший голос, з дверей: «Запально. Вони хотіли спалити це місце».
  Чоловік був великий. Лисий, шість чотири чи близько того, кремезний, але м’язовий, а не жирний. На ньому був костюм, який він купив би за ціною, а не за розміром. Такий, який був у шафі Тоні. Навколо його шиї був шнурок із ланцюгом із значком DEA.
  «Офіцери. . . Я Білл Холмс, регіональний окружний супервайзер із Далласа».
  Отже, топ-ган.
  Він примружився на Тоні. «Здається, я зустрічав вас одного разу. Давніше. Операція Ріо-Гранде».
  «Можливо».
  "Як справи?" — запитав Холмс.
  «Інші в команді?» — прямо запитав Мет.
  Тоні було соромно, що він не здогадався поставити це питання, він був такий щасливий, що залишився живим. Метт мав більш фаталістичний погляд на життя. Ніби він припускав, що смерть була за кожним кутом, і не потрудився витрачати жодних зусиль на те, щоб описати, як він себе почуває, чи веде, чи ладнає. І як жив Метт, смерть цілком могла чекати.
  Ми всі знаємо Метта . . .
  Обличчя Холмса затьмарилося.
  "Хто це був?" — запитав Тоні з калатаючим серцем.
  «Джонні».
  — Господи, — пробурмотів Тоні. Він на мить заплющив очі, коли гнів і тривога наповнювалися.
  Мет запитав: «Що сталося?»
  «Снайпер дістав його».
  Тоні боровся з черговим бажанням зригнути. Він схопив закриту склянку з водою і смоктав із соломинки. Він зазначив, що у нього залишилася лише одна пластикова каструля.
  Метт похмуро сказав: «Хтось ідентифікував стрільця?»
  «Ідентифікатора ще немає. Ми викладаємо слово. Але ви знаєте Кардозо. Ми ніколи не отримаємо імені».
  Картель змусив замовкнути найбалакучішого.
  — Джонні, — пробурмотів Тоні.
  Я думав, що я тут смішний чоловік, Ель-Пасо . . .
  «Будь-які інші травми?»
  "Немає. Як тільки Джонні впав, вони кинули гранати і втекли».
  Тоні сказав: «Так. Чому запальні бомби?»
  Холмс кивнув. «Всередині був запас. Оксі і фент. Вони не хотіли, щоб воно потрапило в чиїсь руки. Ось що сталося з вами двома. Пари, знаєте. Інші агенти на місці дістали вас саме вчасно».
  Фентаніл . . . Це пояснювало дезорієнтацію. . . і запаморочення.
  А також пояснив, наскільки він був близький до смерті. Грам за грам, фент – найнебезпечніший наркотик на планеті.
  З нерухомим обличчям Метт сердито сказав: «Інформація була вільна».
  І різкий, сміливий, кумедний чоловік тепер був мертвий внаслідок цієї помилки.
  — Я знаю, — сказав Холмс.
  Метт продовжив: «Ми не просто йшли всліпу. Ми зробили етап чотириста ярдів, потім сто. Без ознак життя. Відскановано для передач. Все негативне. Щось тут не так. . .”
  Холмс не відповів, але глянув у коридор. «А, ось ми і почали». Жінка років тридцяти п’яти, суворо приваблива, із зачепленим хвостиком, увійшла до кімнати з сумкою для комп’ютера через плече. У неї теж був щит Міністерства юстиції, але вона грала з іншою командою. ФБР.
  Ши Телбот працював у Операційній групі з іноземних наркотиків у Далласі.
  Він же "Руйнівники картелів".
  «Як ти почуваєшся?» Вона глянула на них обох.
  Тоні сказав: «Не боляче. Але все ще втомлений».
  Мет нічого не сказав, можливо, перетравлюючи смерть Бойда.
  Телбот розстібнула темно-синій піджак, відкривши товсту, накрохмалену білу блузку. Її спідниця була сіра. «Тобі пощастило. Для цього не потрібно багато фентанілу. . .” Її очі пробігли по їхніх обличчях і підняли руку. «Звичайно. вибач Ви цим заробляєте на життя». Так, гарненька та з чарівними очима, але в неї були грубі краї. Жінки в цьому бізнесі інколи потрапляли саме так. . . тому що вони повинні були. Тоні знав, що вона не буде багато посміхатися. На шкалі гумору Телбот був на одному кінці, Бойд — на іншому.
  Тоні був одружений на своїй шкільній коханій дев’ятнадцять років. Люсі багато посміхалася. Він мав би їй подзвонити. Чи знала вона, що він у лікарні?
  Потім його думки про сім’ю зникли, і він подумав: ФБР? Це означає лише одне. Він подумав про слова Мета.
  Щось тут не так . . .
  Тоні скривився. «Команда налаштована».
  — До біса, — прошепотів Метт. «Звичайно».
  Телбот глянув на Холмса, який прямо сказав погані новини: «Схоже, хтось сказав Кардозо, що ви їдете, а Джонні Бойд головний».
  Тоні продовжив: «Тож вони планували вбити його. Тому снайпер».
  Телбот кивнув. «Застрелити Бойда на вулицях Ель-Пасо — території США — ніяк. Це пройшло б аж до Вашингтона. Але наглядач DEA загинув під час скидання наркотиків на мексиканську землю? Ще одна смерть у нарковійні».
  «Просто ще одна смерть», — виплюнув Метт, хоча Тоні знав, що гіркота була спрямована не на неї. Він перевів свої пильні очі в її бік. «За цим стояв Ла П’єдра?»
  Холмс сказав: «Ймовірно».
  Головний агент картелю Кардозо. Його прізвисько означало «Камінь». Мануель Сантос був соціопатичним вбивцею, відомим своєю абсолютною беземоцією. Ніколи не сердився, не підвищував голосу. Ніколи не сміявся, ніколи не був радісним. Вони напевно знали, що він убив понад три десятки людей, часто залишаючи їхні голови в громадських місцях як нагадування про те, де має бути відданість.
  Ла П'єдра теж був привидом. Ніхто ні в мексиканських, ні в американських правоохоронних органах не знав, де він спав, чи з ким він спав, чи ділив з кимось ліжко. Ла П’єдра залишався невидимим, навіть маючи 10 мільйонів доларів за його голову, запропоновану американцями, та скромнішу, але все ж значну суму, виставлену Мексиканськими Сполученими Штатами. Але кожен чоловік, жінка й дитина в тій постраждалій країні знали, що ніхто ніколи не претендуватиме на небесну суму; якби вони це зробили, вони б не прожили достатньо довго, щоб витратити жодного песо.
  Тоні знав, що Мет особливо ненавидить Сантоса. Чоловік убив одного з перших партнерів Метта в таємній зйомці, яка пішла погано. Поліцейського вбили без жодної іншої причини, окрім зручності — убити його та втекти провулком було менше зусиль, ніж пройти кілька кварталів навколо.
  «Отже, — сказав Телбот, — це підведення підсумків про спробу знайти, хто створив команду. Чи були вони з поліції Ель-Пасо, чи DEA, чи хтось інший?»
  Тоні не міг стриматися, але ледь помітно розсміявся від цікавості. "Добре . . .” Він підняв руки.
  Вона спохмурніла. «Вибачте?»
  Метт сказав: «Він питає, як ти настільки впевнений, що Тоні чи я не продали команду?»
  Відкривши свою сумку з комп’ютером і витягнувши блокнот і цифровий диктофон, Телбот сказала: «О, ми зовсім не впевнені в цьому. Ось чому я тут».
  Три
  ТІнтерв'ю проводилися в різних кімнатах.
  Тоні це не турбувало, і він був упевнений, що Метта теж. Кожен поліцейський, який проводив допити, знав, що розмовляти з двома підозрюваними чи свідками в одній кімнаті — марна трата часу. Вони підігрували один одному, підганяючи слова під те, що говорив інший. Що ще важливіше, слідчий мав зосередити всю увагу на словах і мові тіла суб’єкта; хтось інший у кімнаті відволікав увагу.
  «Забагато бульйону псує кухаря», — сказав Тоні. Вираз, який він сам придумав. Здавалося, не багато колег-офіцерів це зрозуміли, але Тоні вважав це розумним.
  Метт був більш рухливий, ніж Тоні, у якого була вивихнута щиколотка, і тому Телбот вивів його з кімнати в коридор; вона повернеться і поговорить з Тоні, коли закінчить. Холмс запитав Тоні, чи хоче він кави чи газованої води.
  "Немає. Я добре." Яким він не був; він просто хотів залишити свій кишечник порожнім і не підливати масла у вогонь Tupperware.
  Холмс пішов, а Тоні знову ліг у складне зручне ліжко. Хоча тепер він розумів, що жодні металеві осколки не потрапили йому в дорогу, він ще раз оглянув своє тіло пальцями.
  Зонд тут, там.
  В одному конкретному місці — втретє.
  Ні, все добре.
  До біса пощастило.
  Він хотів зателефонувати Люсі, але його телефон лежав у піджаку, висів на дверях, і він не хотів мучити свою щиколотку. Стаціонарного телефону не було.
  Ще одне сканування кімнати. М’який журнал — «Час» — стояв на столі біля нічного посуду. Він міг досягти цього, але його не цікавили новини шестимісячної давності.
  Надворі проходили два солдати, жартуючи один з одного. Повне обмундирування, незважаючи на спеку. Чоловіче, це відстій. У EPPD такі детективи, як Тоні та Метт, могли носити легкі куртки та футболки, якщо хотіли, коли температура піднімалася до жорстокої.
  Солдати зникли з поля зору в напрямку, на який вказував знак:
  ← ТУАЛІТАЛИ
  ← ЇДАЛЬНА
  Його потішило, цікавлячись, на якій відстані один від одного знаходяться два заклади. Метт, який служив в армії, сказав йому, що планування збройних сил не обов’язково найрозумніше.
  Погляд Тоні піднявся, і він подивився на яструба в небі. Він згадав репліку з п’єси «Яструб». . . ліниві кола . . . Яка це була вистава? Йому довелося б. . .
  Тоні раптово прокинувся від дивного й тривожного сну. Серце калатає, дезорієнтований. Його тіло було вологим.
  Де я?
  Через мить він згадав.
  І засмутився від думки про смерть Джонні Бойда.
  Ла П'єдра . . .
  Тоні та Мет поговорять зі своїм капітаном, коли він повернеться на станцію. Зберіть оперативну групу, DEA та Бюро. Може, й армія. Викручуйте мексиканцям руки, щоб викашляти інформацію про ймовірне місцезнаходження силовика, його відомих спільників.
  І вони б полювали на лоба.
  Він знову запаморочив, сухість у роті повернулася. Прокляті наркотики. Люди сприйняли це лайно заради розваги? Він намацав воду, знайшов її і сьорбнув чотири ковтки.
  Стукіт у двері.
  "Увійдіть."
  Агент Ши Телбот увійшов усередину. Вона подивилася на нього, трохи примруживши очі.
  Він зрозумів, що виглядає втомленим. «Мимовільно задрімав», — сказав він. Йому стало ніяково. Ніби його спіймали на тому, що він робив не слід.
  «Зрозуміло. Ти почуваєшся достатньо добре, щоб поговорити?»
  "Так, чорт візьми."
  Агент ФБР сів, і Тоні почув шелест. Йому стало цікаво, чи одягла вона сліп. Жінки все ще так робили?
  Вона сказала рівним голосом: «Тепер, офіцер Райт, ви розумієте, що ви не заарештовані. Ви не зобов’язані зі мною розмовляти. Ви можете завершити співбесіду в будь-який момент. Але..."
  «Брехати тобі — злочин».
  Брехати йому, офіцеру муніципальної поліції, не було протизаконно. Але якщо ви не сказали правду агенту ФБР — навіть якщо ви не були під присягою — це могло означати тюремний термін.
  Тоні показав рукою. "Запитуйте."
  Жінка сіла й підсунула до нього стілець. «Чи можу я записати це?»
  «Звичайно, так».
  Вона поставила диктофон біля нього на ліжко. Це було біля порожнього Tupperware. Вона переглянула свій блокнот і почала, просячи його описати інцидент своїми словами.
  Чиї ще слова я б використав? він думав. Але, звісно, дотепність він залишив при собі.
  «Офіційно я не брав участі в операції. Я випадково почув, як наш капітан Ханніган Піт Ханніган згадав, що Метт вирушив із кількома людьми з DEA, щоб посадити очі та вуха на покинуту фабрику в Чіуауа. Я запитав його про це. Він сказав мені, що хтось анонімно зателефонував до EPPD, що Кардозо збираються використовувати його як прилавок».
  «Анонім. Але є думки про те, хто зробив цей дзвінок?»
  «Я здогадався, що це був суперницький картель, чорт його . . .” Тоні подивився на диктофон. «Після конкуренції. Але . . . мабуть, це мали бути самі Кардозо, чи не так? Вивести Джонні з країни в зону вбивств».
  Вона сказала: «Якщо вони хотіли агента DEA, навіщо дзвонити в поліцію Ель-Пасо?»
  Тоні на мить замислився. «Можливо, щоб це виглядало менш підозріло. У них хороша інформація. Вони б знали, наскільки тісно ми співпрацюємо з DEA, і що Джонні піде разом із Метом чи кимось іншим, щоб перевірити це місце».
  «І ви пішли за ними. чому?»
  Знизування плечима. — Лише чотири офіцери на території Кардозо? Подумав, що їм може знадобитися підтримка».
  Вона переглянула свої записи. «Підказка про фабрику надійшла з телефону, що спалює?»
  "Я думаю так. Знову ж таки, я долучився пізніше».
  «Отже, про операцію знали ваш капітан Ханніган, ви, Метт, Джонні Бойд і двоє його співробітників DEA».
  «І наша відправка. Я маю на увазі їхній, DEA».
  Вона занотувала.
  Тоні знову глянув на диктофон, цього разу щоб переконатися, що він працює. Намагається бути корисним.
  «Чи хтось із сім’ї чи друзів міг знати про місію?»
  Пропрацювавши більше десятка років такої роботи, Тоні знав, що ніхто в бізнесі ніколи не говорив з дружинами чи чоловіками про те, що вони роблять. Не конкретика.
  «Не можу собі цього уявити. У будь-якому разі, наскільки я чув, Мет і Джонні виїхали одразу після того, як отримали інформацію».
  «Чи залучені будь-які приватні охоронні підрядники?»
  «Жодного, що ми використовували в EPPD».
  Тоні зазначив, що вона тонко розглядала його руки, ноги, голову, коли він відповідав.
  Кінетика. Аналіз мови тіла. Тоні Райт знав, що ця практика іноді допомагає викорінювати обман. Він не був фанатом. Опитуючи підозрюваних, він керувався чуттям.
  Телбот сказав: «Метт розповів мені про розвідника, яким він керує. Олена Веласкес. Вона вулична художниця вдень: знаєте, пише портрети туристів у Серрантіно. Вночі вона повія. Вона працює біля штаб-квартири Кардозо і має доступ до деяких високопоставлених людей картелю».
  «Я нічого про неї не знаю. Метт і я не є партнерами. Що з нею? Він думає, що це вона затьмарила команду?» Це була проблема з конфіденційними інформаторами. Якщо вони зрадили банду чи картель, вони могли б так само легко зрадити вас.
  «Ми розглядаємо це». Більше записів. «Ви знаєте когось, у кого можуть бути проблеми з Джонні Бойдом?»
  «Особисто? Ви думаєте, що його міг підставити хтось інший, а не картель?»
  Вона підняла брову. Значення: будь ласка, дайте відповідь на запитання.
  Тоні дивився у вікно. «Я не дуже добре знав Джонні. Ніколи не спілкувався з ним. Метт може знати краще».
  «Ні, — сказала вона, — він щойно вчора зустрів Бойда, він мені сказав. Мені цікаво, чи чули ви чутки, що він брав участь у чомусь протизаконному. Корупція тут, у Техасі, відкати?»
  «Джонні? Вибачте, я не можу вам допомогти. Я не знаю нікого, хто хотів би його вивести».
  Ще кілька зауважень. У Телбот, здавалося, закінчилися запитання, але вона продовжувала розпитувати Тоні ще десять хвилин. Дотримуючись давньої практики допитів, вона перефразувала ті самі запитання, які були поставлені раніше, стверджуючи, що не впевнена, що зрозуміла, або щоб попросити роз’яснення. Насправді сенс цієї методики полягав у тому, щоб побачити, чи будуть відповіді такими ж, як раніше.
  «Ну що ж, пане офіцере, я думаю, що поки досить. Дякуємо за співпрацю».
  «А як щодо DEA?» — спитав Тоні. «Двоє інших агентів на місці? Або хтось інший в їхньому офісі».
  «Мої колеги розглядають таку можливість».
  У ФБР кажуть: «Я не відповідаю на це».
  Вона подякувала йому й ступила в коридор, залишивши Тоні одного, щоб він ще раз дивився у вікно на димне блакитне небо, тепер вільне від яструбів і будь-яких птахів.
  Двері знову відчинилися, і Метт увійшов до кімнати, несучи дві банки пітної кока-коли. Він кинув один Тоні й скочив на ліжко. Він розпушив подушки, тріснув бідоном і довго пив. Тоні поклав свій на тумбочку, нерозкритий.
  Метт задоволено зітхнув від напою. «Тальбот хороший. Теж гаряче, не думай. Я маю на увазі, холодним способом». Він засміявся над власним скупим жартом. Тоді він подивився на нього. «Що не так, Т?»
  «Нічого».
  "Ти впевнений?"
  «Те, що сталося з Джонні, просто біса. Мені важко відпустити це».
  «Так».
  У двері вийшла медсестра й запитала: «Офіцер Райт?»
  Метт і Тоні одночасно відповіли: «Так?»
  Вона кліпнула очима, а потім розуміючи кивнула. «Ха, це вірно. Я забув, що ви двоє родичі». Спочатку вона звернулася до Метта, щоб запитати, чи хоче він пообідати.
  Він зробив, але Тоні відмовився. У нього не було апетиту.
  Що не так . . . ?
  Лише одне: тепер здавалося можливим, а може, ймовірним, що саме його молодший брат Мет продав Джонні Бойда картелю Кардозо.
  чотири
  Справда, ти нічого не хочеш?» Рот Метта був наполовину повний. Він їв щось схоже на салат з тако, приготований лише з корисним для серця тофу. «Непогано для лікарні».
  "Немає." Тоні подивився на Таппервар.
  Цього разу нудота була не від ліків. Або смерть Бойда. Або їжа.
  Це була можливість зради Мета.
  Його брат збрехав Телботу. Він сказав їй, що вчора вперше зустрів Бойда.
  Але приблизно тиждень тому Тоні бачив двох чоловіків, які обідали в кафе на П’єдрасі, за квартал від EPPD.
  Тоні лежав на спині із заплющеними очима і цілих три хвилини казав собі, що треба припинити це до біса. Але він не міг придумати вагомої причини, чому Мет збрехав би їй. Він почав складати підсумки провини брата.
  По-перше, брехня Телботу.
  По-друге, Метт не сказав Тоні про спостереження. І він був геть розлючений, коли з’явився Тоні.
  По-третє, щойно вони дісталися фабрики, Метт відокремився від основної команди, що дало йому шанс подати сигнал Кардозо, зокрема снайперові, і водночас триматися осторонь лінії вогонь. Метт, мабуть, застряг на складі, притиснутий, утримає Бойда в цільовій зоні.
  Четверте, Олена Веласкес, конфіденційний інформатор. Метт тримав її при собі, що було дивно. Детективи завжди ділилися своїми довідниками та інформацією з колегами. Одна з причин тримати її поза увагою? Він створив її як ідеальну жінку, яку звинувачують у зраді Бойда.
  По-п’яте, гранати по праву мали вбити двох офіцерів, але не вбили. Чи Кардозиста відкинув їх від Мета, щоб переконатися, що він не постраждав?
  Гаразд. Це були непрямі аргументи зради Мета. Але вони не були особливо засуджуючими, оскільки не було відповіді на запитання «чому» — питання номер один, яке хвилює поліцейських, коли вони переглядають загадку злочину.
  Чи було чому? Чи був у Метта мотив зрадити команду?
  І Тоні почув ще одне запитання агента Ши Телбота.
  Чи знаєте ви когось, у кого можуть бути проблеми з Джонні Бойдом?
  Вибачте, я не можу вам допомогти. Я не знаю нікого, хто хотів би забрати Джонні.
  Так, брехати федеральному агенту було злочином.
  Але Тоні брехав.
  Тому що він знав когось, у кого могла бути причина вивести агента DEA. Його рідний брат.
  Серпень. Два роки тому.
  EPPD займався вилученням наркотиків у порожньому торговому центрі на схід від міста, Метт був одним із офіцерів. Не картелі; якийсь худий крекер готував порції метамфетаміну, наче збирався почати поширювати через Walmart. Він продавав материнську жилу товстому бородатому байкеру. Бюст пройшов добре. . . доки не з’явився вагон приятелів твікера, озброєних, нетерплячих і дурних.
  Всіх до біса.
  Перестрілка тривала двадцять хвилин, перш ніж усі злочинці опинились у металі.
  Це був гарний день: більше двадцяти двох фунтів метамфетаміну — достатньо для майже сорока тисяч переглядів — і 600 000 доларів готівкою. Шість мудаків з вулиці та єдиний поранений з друзів крекера, якого вистрілили в мізинець.
  Потім хтось із DEA задумався. Поточна ціна на метамфетамін становила 80 доларів США за грам. Це означало, що схованка коштувала майже 800 тисяч доларів. Чому невідповідність? Викрали 200 тисяч доларів?
  Тоні не був на операції, але він був на прес-конференції, з усіма наркотиками та грошима, нагромадженими для камер, типове шоу собаки та поні, як кохання. Тоні випадково побачив на загорнутих мішках з готівкою картку ланцюга охорони: М. Райт був першим у списку. Його брат пакував гроші на місці події. Звичайно, якби була крадіжка, вона могла б статися де завгодно від кімнати для доказів, але завжди легше вкрасти з місця злочину, ніж зі сховища в кімнаті для доказів.
  У поліцейській професії це називається «усадка». Це трапляється іноді, але рідко на суму 200 тисяч доларів.
  Тоні чув, що на Бойда чинили тиск, щоб він з’ясував, чи справді гроші були вкрадені. Тому він опитував усіх, хто був на місці події. Ймовірно, це було предметом зустрічі між Бойдом і його братом, свідком якої Тоні був тиждень тому.
  Зустріч, про яку Мет збрехав агенту ФБР.
  Чи його брат влаштував смерть Бойда через те, що агент DEA наблизився до правди?
  Безглуздо, звичайно.
  Неможливо. . .
  За винятком фактора Дугласа.
  П'ять
  ТГоні Бакс каже, що ти не стрибаєш».
  «Стрибнути?»
  «З даху. Я кажу, що ні. Я кажу, що ти довбаний боягуз».
  Тоні бурмоче своєму тринадцятирічному братові: «М, забудь».
  Старшокласник відвертається від Тоні. «Я знаю, що ти боягуз». Дитина повертається до Метта, який схиляє голову й дивиться на дах.
  Вони троє на асфальтованому майданчику Академії Санта-Марія в Ель-Пасо, яку відвідують хлопці Райт і цей мудак Дуглас. Заняття закінчилися, і Тоні зволікав, сподіваючись привітатися з Шері Греннер. Немає такого щастя. Єдине, що вони з М спіймали, — це цей хлопець, який підійшов, щоб дати їм лайно. Дуглас - демібулі. (У школі Тоні щойно дізнався про напівбогів. Йому дуже подобається це слово. Демі. Демі. Демі.) Дуглас, звичайно, захоплюється футболом. Діти, які грають у баскетбол і футбол, рідко залякують. У нього широкі плечі, кучеряве чорне волосся та масивні руки, усипані ластовинням більше, ніж обличчя. Він підкат, і він дуже добре відбирає.
  Тоні хоче все розрядити. Дуглас небезпечний.
  Так само і гравітація. Школа чотириповерхова.
  Метт: «Давай подивимося на твої гроші».
  «Давай подивимось твій».
  З’являються купюри, і вони віддають їх іншій дитині, щоб почепити їх, Ренді, худий науковий сорт. «Це об заклад», — каже йому Мет. «Якщо я стрибну з даху, це моє. Якщо ні, це його».
  "Дах?" Його очі підіймаються. « Цей дах? Ти впевнений?"
  «Візьми», — кажуть і Мет, і Дуглас.
  Він робить. швидко Тоні бачить, як долоня Ренді блищить від поту.
  Тоні вередує. «Давай, чоловіче. Немає."
  «Хм». Метт розглядає завдання: стрибнути з даху на високу сосну та впасти на землю. Тоні пам’ятає, що це було зроблено тричі. Стен Фредерікс назавжди залишиться в інвалідному візку.
  Метт усміхається Тоні, не звертає уваги на його благальні очі й дряпає пожежною драбиною. Він піднімається на вершину, а потім піднімається по драбині на дах. Він підходить до краю і дивиться на краєвид. Ель-Пасо наприкінці весни.
  Напівпустеля, думає Тоні.
  Обличчя Метта виглядає щасливим, наче він бачить те, чого ніхто раніше не бачив.
  Тоні думає, як часто буває: чи справді ми родичі?
  Він підходить до губи і, блядь, без жодної паузи лебедино пірнає до дерева. Не те, що зробив би Тоні — це був би стрибок ногами вниз, головою вгору, залишаючись вертикальним і притискаючи гілки до грудей, доки він не пробився до стовбура й повільно зліз униз.
  Не Метт. Він ніби вилітає з дошки в муніципальному басейні. Він зникає в купі гілок і гілок. Усе, що Тоні бачить, — це постать у чорному — Метт цілком гот — перекидається й котиться вниз, вниз, вниз, хапаючись за гілки, щоб уповільнити й відвернутися від кінцівок вояка. Нарешті, на шести футах над сосновою землею, він зупиняється і повисає, звисаючи. Потім падає в купу і лежить нерухомо.
  Тоні біжить до нього. «Йо, М? Ти в порядку? Скажи щось, чувак!»
  Ісус. Зрештою, він зламав собі шию?
  Інвалідний візок . . .
  Але потім він повільно підводиться, погладжує себе вгору та вниз, висмикує голки зі свого густого, тепер розпатланого волосся. «Чудово».
  «Тобі боляче?»
  «Боляче? Я просто стрибнув з даху . Звичайно, мені боляче. Але яке це має відношення до будь-чого?»
  Підбадьорення та викид адреналіну заглушили біль. Мет підходить до Ренді й простягає йому руку. Коли хлопець пропонував купюри, інша рука вихоплює їх. Дугласа. Звичайно.
  Метт дивиться вгору, не хмурячись і не зиркаючи. Просто дивився на хлопчика, який важив його на п’ятдесят фунтів, здебільшого м’язи. "Що?"
  «Це була нечесна ставка. Ми не тряслися цим».
  «Дай мені мої гроші», — каже Мет.
  «Геть до біса з мого шляху».
  Метт ні.
  Немає жодного натяку на те, що буде далі. Метт просто кидається на старшого хлопчика, божевільно стискаючи кулаки, ударяючи ліктями в живіт і пах футболіста, а коли Дуглас зігнувся вдвічі, в обличчя. Вони хапаються, смикають, падають на землю і гублять шкіру на асфальті. Але Метт продовжує відриватися, ухиляючись від міцних кулаків і комічних спроб удару ногами, і коли він бачить шанс, він приземляється одним слимаком, потім ще і ще.
  Жорстке видовище. Тоні заходить — що робити, він поняття не має. Мет зиркнув. Тоні зупиняється. Мет знову накидається на Дугласа, шалений.
  Наразі зібрався натовп. Дуглас — лайно і хуліган, Демі чи інший, але ніхто не вболіває за Метта. Тоні бачить, як глядачі хвилюються. Дуглас спотикається назад і спотикається об бордюр. Він важко опускається на спину і здригається, коли його куприк вдаряється об асфальт. «Будь».
  Тоді все закінчилося.
  Закривавлений і заплаканий Дуглас лізе в джинси й дістає сорок доларів. Без жодної емоції Мет простягає руку й хапає її.
  Коли брати йдуть, Дуглас кричить: «Божевільний придурок».
  Хлопці проходять повз гараж іномарок, Burger King, манікюрний салон, масажний салон — тому хлопці не повинні йти додому цим шляхом і тому вони завжди так роблять. Мініатюрна сексуальна в’єтнамка біля дверей дивиться на них похмуро.
  Коли вони наближаються до дому, Метт, здається, розуміє, що його брат пильно на нього дивиться.
  "Так?"
  Тоні невпевненим голосом запитує: «Що це було? Здавалося, ти збирався його вбити».
  Голос Метта — словесне знизування плечима. «Це була ставка. Я виграв. Він програв. Кінець історії."
  
  Тепер, лежачи на ліжку в армійському госпіталі, демонструючи роль сплячої людини на рівні Оскара, Тоні постійно відтворював інцидент з Дугласом.
  Що визначило його брата. Що точно визначило, ким був Метт Райт.
  Штовхай, штовхай, штовхай. . . наркоман ризику. На роботі. У своїх стосунках.
  І . . . з азартними іграми.
  Ніч за ніччю заставав Метта в казино або за приватними покерними столами. Іноді вигравати з великими виграшами, іноді втрачати дорівнює місячній зарплаті.
  Чи було чому? Чи був у Метта мотив зрадити команду?
  Будучи копом, Тоні став знавцем людської природи. І він знав, що немає нічого подібного до шкідливого коктейлю з жадібності, залежності та відчаю, щоб перетворити добро на зло, настільки погане, що ти навіть продав би свою душу людині, яка вбила твого партнера.
  Шість
  МАнуель Сантос мав найчорніші очі, найгладшу шкіру та найспокійніші манери з усіх чоловіків, яких можна зустріти.
  У будь-якому випадку він не був гарним на вигляд, і не був високим, але ці умови його не турбували. Фізичні недоліки були значущими лише для тих, хто мав его.
  А Сантос, більш відомий під прізвиськом Ла П’єдра, Камінь, не мав жодного.
  Его саме по собі було недоліком, і він не терпів недоліків ні в кого, включно з собою.
  Сантос йшов тротуаром від муніципального гаража, де він залишив свій позашляховик. Він був одягнений у вузькі чорні джинси та жовту сорочку з синіми кантами та малюнком на грудях із зображеннями морських вузлів. Він купив сорочку виключно за чудові вузли, хоча він був на човні лише двічі в своєму житті, і єдині вузли, які він коли-небудь зав’язував, це імпровізовані петлі ката та охайні зв’язки навколо зап’ястьків і щиколоток.
  Його верхнім одягом був білий шовковий піджак із сірою окантовкою та широкими лацканами. Це було стильне, але Сантосу воно сподобалося, тому що тканина не перегрівала його і ефективно приховувала його зброю; Sig Sauer був захований у кобурі за його заднім поясом. Його чоботи були чудовими інструментами та срібною інкрустацією та були достатньо гострими, щоб проколоти шкіру м’язистим ударом. Він завжди хотів спробувати це, але ніколи не робив цього.
  Якщо обставини не вимагали іншого, Сантос мав звичку ходити повільно, як сьогодні. Він би не поспішав. Незалежно від того, малював він свої фрески в стилі Дієго Рівери — хобі з дитинства — чи смажив стейк для себе, Рафаеля та їхнього кота Боппо, чи мучив до смерті чоловіка, жінку чи дитину, він ніколи не поспішав. Коли ви поспішали, ви робили помилки.
  Спокійно, повільно.
  Не той чоловік, що йде поруч. Гарсіа був зовсім не спокійним. Високий і широкий, з рябуватим обличчям, він постійно озирався, ніби з нервовим тиком. Він крокував, клацав пальцем по великому пальцю, скрипів зубами. Ці звички дратували б Сантоса, якби Гарсія не був таким хорошим у своїй роботі.
  Також Гарсія одягнув піджак. Цей дешевий і бежевий, що було на жаль, тому що піт уже темнів на тканині в місцях. Одяг був довший за одяг Сантоса, тому що його завданням було приховувати пістолет-кулемет і три довгі важкі магазини з патронами. Кулі важили дуже багато. Свинець і мідь, звичайно. Люди часто про це забували.
  Ах, спека. Сантос підвів очі. Його димчасті сонцезахисні окуляри-авіатори були товстими, і, примружившись, він справді міг дивитися на сонце хоча б кілька секунд.
  Ґарсіа, завжди знаючи про свого боса, також підвів очі, мабуть, подумавши: дрон.
  Але ні, Сантос просто дивився на сонце.
  Тоді він спокійно продовжив свій шлях, і Гарсіа, посмикуючись, теж.
  Вони зайшли в інший гараж, кивнули одному з команди Сантоса й залізли в автомобіль, який стояв усередині. Ґарсія зачинив двері, і дві панелі, з’єднавшись, утворили слово на звороті: «Швидка допомога» .
  Вони вийшли з гаража й почали п’ятимильну дорогу до місця призначення.
  Роботодавець Сантоса, картель Кардозо, навряд чи належав до Netflix Originals. Це було маленьке. Крім того, брати, які керують нею, — Альфонсо та Хуан Карлос — відкинули розкішний, розкішний спосіб життя, який здавався привабливим, але через який так багато організованих злочинців (A) потрапляли на радари, а потім або (B) потрапляли до в’язниці, або (B½) гинули. Це були робочі чоловіки, більш-менш хороші чоловіки (лише по одній коханці кожен) і чудові батьки; вони допомагали своїм дітям робити домашнє завдання і залишалися до кінця навіть найодносторонніших футбольних ігор. Вони підтримували мистецтво — наскільки була культура в Серрантіно, гарному, хоча й дещо нудному місті на заході Чіуауа.
  Словом, голови тримали. Вони купували продукцію з Китаю, Гондурасу та Венесуели. Вони наполегливо працювали над пошуком хитрих способів доставити вантажі до Сполучених Штатів, втративши лише два-три відсотки.
  Малий час означав довгий час.
  Це не означало, що силовики картелю — жорстка, смуглява команда, з якою сперечався Сантос, — вагалися б випотрошити, обезголовити чи спалити кожного, хто загрожував би їхньому шматку пирога.
  Що й було його місією на даний момент.
  Коли машина швидкої допомоги їхала по гладкому бетону, Сантос визирнув у маленьке віконце й помітив пофарбований у камуфляж «Хамві», припаркований біля заднього входу до лікарні, з якого відкривався краєвид лише на пустелю. Біля нього був знак:
  ← ТУАЛІТАЛИ
  ← ЇДАЛЬНА
  Сантос згорбився й підняв очі, щоб побачити два прапори, які тепер обм’якли в гнітючій полуденній тиші: американський із зірками та смугами та інший, що позначав якусь військову частину. Він дивувався, чому дивізії чи взводи, чи будь-які інші загони існують досі з прапорами. Не так, ніби вони збиралися нести їх у бій.
  Карета швидкої допомоги повернула до підземного входу до лікарні, і Сантос і Гарсія вилізли звідти, оглядаючись, перевіряючи зброю. Вони продовжили шлях у прохолодне тихе місце й піднялися сходами на один проліт.
  Сантос зорієнтувався і вказав. Вони пройшли трохи далі, а потім проштовхнули крізь подвійні двері в маленьку їдальню для персоналу, де за двома столиками сиділо четверо людей. Біля одного була пара: високий лисий чоловік із бейджем DEA та білявка, на грудях якої бовтався бейдж із логотипом ФБР. Це теж була досить велика грудна клітка, зауважив він, хоча без реакції; якби він був схильний до метушні, що траплялося рідко, він віддав би перевагу Рафаелю. Сантос був людиною, яку пристрасть здебільшого обійшла стороною.
  Двоє інших були чоловіками у формі армії США.
  Ніхто з них не бачив, як Сантос і Гарсія заходили всередину.
  Сантос кивнув, щоб Гарсіа став біля дверей. Він так і зробив, його рука зникла до рукоятки зброї. Він визирнув надвір і кивнув.
  Тоді Сантос підійшов до пари. «Hola . »
  Вони обернулися, здивовано кліпали очима.
  Потім усмішки навколо, і Едді Кляйн — лисий чоловік, який прикидався агентом DEA Холмсом — підвівся й потис Сантосу руку. Тіффані Брент — псевдоагент ФБР Телбот — міцно поцілувала його в щоку; Враження Сантоса було таке, що вона роздавала поцілунки, наче дітям цукерки. Можливо, вона була розчарована, що він не схопив її й не притягнув ближче. Сантос повернувся до чоловіків у формі армії США за сусіднім столиком і кивнув у відповідь на їхні усмішки.
  «Я отримав твоє повідомлення», — сказав Сантос Едді. Він розмовляв англійською, якою добре володів. Едді та Тіффані були ризиковані з іспанською. «Ви досягли успіху».
  — глузувала Тіффані. «Мушу тобі сказати, Сантосе, це було сумно. Для дурних детективів вони й гадки не мали».
  Сім
  Тгоспіталь справді був госпіталем, але не військовим об’єктом, і знаходився він не в Сполучених Штатах, а в маленькому містечку Сан-Бернардо, штат Чіуауа, за багато кілометрів від кордону.
  Одне крило було перетворено на віртуальну знімальну площадку, укомплектовану такими деталями, як прапори та Humvee, яким володів сам Сантос. Його пофарбували в справжній військовий камуфляж США, завдяки YouTube це було легко. У постановці Сантоса навіть були масовки: двоє з його знімальної групи грали солдатів.
  Керівниками акторського складу були Едді та Тіффані, пара з бандитськими зв’язками з — відповідно — Лос-Анджелеса. (Коли вони зустрілися кілька тижнів тому, Тіффані сказала йому, що з її гідромасажної ванни відкривається вид на знаменитий знак Голлівуду.)
  Суть цієї складної вигадки була досить простою: обманом змусити Метта Райта надати інформацію, життєво важливу для майбутнього картелю.
  Кілька місяців тому Хуан Карлос Кардосо прийшов до свого головного силовика з проблемою.
  Карлос був м’яким чоловіком із добрими очима, латиноамериканцем, містером Роджерсом. Він пояснив Сантосу, що дізнався, що Метт Райт керував конфіденційним інформатором, який шпигував за картелем.
  Сантос мав виправити ситуацію.
  Сантос негайно взявся за роботу зі своїм типовим методичним підходом. Очевидне — викрадення й катування Райта заради імені — не спрацює. Він знав, що для отримання інформації може знадобитися час, і щойно Метт Райт зникне, начальство Райта попередить інформатора, який втече; У такому разі Сантос ніколи не дізнався б масштабів зради — і, що таке розчарування, не мав би голови, щоб залишити повідомлення на міській площі Серрантіно.
  Сантос вирішив стати фокусником, ілюзіоністом. Він спритно змусив Райта добровільно відмовитися від імені.
  Як, як. . .
  Сидячи в своєму саду й попиваючи склянку козячого молока, а Боппо муркотів біля його ніг, Сантос повільно вигадував план.
  Він передасть інформацію в поліцію Ель-Пасо про фабрику в Чіуауа, яку картель планував обладнати як проміжну станцію для продажу наркотиків. Поліція робила те, що робила завжди: надсилала групу перевірити це та встановила засоби спостереження. Це була територія Метта Райта; він був особисто зацікавлений у знищенні картелю (Сантос убив свого партнера) і наполягав на тому, щоб бути в авангарді.
  Коли Райт та інші члени команди прибули на фабрику, люди Сантоса відкрили вогонь — не намагаючись влучити в них, а щоб розділити їх та ізолювати Райта. Як тільки він залишався один, один із людей Сантоса кидав світлошумові гранати, прикріплені до каністр з реміфентанілом. Цей газ — улюбленець російської армії — збив би поліцейського. Його відвезуть у фальшивий військовий госпіталь. Едді та Тіффані — фальшиві агенти — зустрінуться з Райтом на його лікарняному ліжку й скажуть йому, що Бойд мертвий, жертва вбивства. Вони б припустили, що сам Райт був підозрюваним у зраді власної команди. Це спонукало б його відмовитися від імені будь-кого, хто міг їх продати.
  Мет, природно, згадав би розвідника, яким він керував, як можливого підозрюваного. А Сантос і Кардозо мали б назву.
  Тоді час для бритви. . .
  Сантос не розраховував зловити другу рибу під час операції з усіх осіб: брата Райта, Тоні. Але як би там не було, це не вплинуло на результат. Едді та Тіффані отримали відповідь: розвідником була Олена Веласкес, вулична художниця та повія, яка працювала біля ресторану поблизу штаб-квартири Кардозо в центрі Серрантіно. Сантос був вражений; це була розумна ідея. Зважаючи на цю професію, Олена могла дізнатися будь-яку корисну інформацію про картель.
  Сантос дістав зі своєї кишені чотири конверти з готівкою і роздав гроші акторам.
  — Дякую, — сказав Едді.
  Тіффані ще раз кокетливо посміхнулася йому, поклавши гроші до свого портфеля.
  «Ти залишишся тут, поки ми не знайдемо Олену. Можливо, нам знадобиться додаткова інформація від Райта».
  «Ми хотіли піти сьогодні ввечері», — сказав Едді.
  «О, це буде недовго. Ми зараз збираємося її відвідати».
  
  Місто Серрантіно було приблизно за годину їзди від Сан-Бернардо, і Сантос і Гарсія з двома стрілками на задньому сидінні були майже там. Їх супроводжував другий позашляховик із ще трьома членами екіпажу.
  Вони в’їхали в місто, мальовниче місце віком двісті років, і поїхали просто до ресторану, де, за словами Райта, працювала Олена Веласкес.
  Сантос під’їхав до узбіччя й подивився вперед. Так, ось вона була!
  Олені було за тридцять, приваблива в суворому сенсі — вигляд Уни пута . Вона сиділа біля ресторану і пропонувала намалювати портрети туристів і закоханих, які йшли, тримаючись за руки. Обов'язково підсовувала самотнім чоловікам її номер телефону на картці.
  Метт Райт і його брат більше не були потрібні. Тепер Сантос міг віддати наказ, щоб його люди могли вбити копів і скинути їхні тіла в Сіналоа, звинувативши цей картель у смерті чоловіків. Він надіслав зашифроване повідомлення одному зі своїх лейтенантів у Сан-Бернардо, щоб він зробив саме це, а інше – Едді та Тіффані, ще раз подякувавши їм і сказавши, що вони можуть йти.
  Тоді він наказав своїм людям перевірити навколишні вулиці та сів назад, прикрутивши глушник із матової сталі до свого Sig Sauer, поки обмірковував найефективніший спосіб змусити Олену Веласкес розповісти, що вона знає. Спочатку він думав про бритви, але відразу спали на думку кілька інших технік. Ще болючіше. Він був просто в одному з таких настроїв.
  вісім
  ТОні так чітко уявляла собі той весняний день.
  Я виграв. Він програв. Кінець історії . . .
  День визначив їх обох, і це визначення: вони були різні за своїм родом.
  З цього дня кожен оселився у своєму світі. Тоні навчався в коледжі, вивчав кримінологію (він любив копійські шоу, то чому б і ні?), а потім приєднався до служби. Метт пішов служити в армію — звісно, у спецслужби. Їхнє життя тяжіло до одного — Метт опирався сімейним возз’єднанням, але ніколи не пропускав похорон, що здавалося військовим. Потім, коли тата не стало, мама захворіла, і Тоні та Люсі взяли її до себе. Деменція важко для всіх; це велика супутня хвороба. Це забракло.
  Тоні був здивований, коли Метт повернувся до Ель-Пасо, думаючи, що він приїхав, зокрема, щоб допомогти з Дороті. Він навідувався, так, не те щоб вона впізнавала його більшість днів, але це було майже все, що робив його брат. Тоні цинічно задумався, чи Метт повернувся додому здебільшого мотивованим відкриттям великого блискучого казино неподалік від міста.
  Напевно, це було частиною цього. Інша причина: Метт потребував роботи, і Тоні здивував його думками про поліцію. Чи міг би Тоні сказати про нього добре слово в EPPD?
  Що, всупереч власному розуму, він і зробив. Його зачерпнули, нагородженого солдата. Спочатку він був у спецназі, ковбойському підрозділі, але потім — з роками — виконував регулярну детективну роботу.
  Але вони ніколи не працювали разом.
  Ми з Метом не є партнерами . . .
  І рідко спілкувалися разом. Тоні намагався, але Метт був мало зацікавлений. Його натовп складався з покеру, мотобайків і барів уздовж П’єдраса та Файв-Пойнт-Іст.
  Тепер, на лікарняному ліжку, Тоні відмовився від фальшивого сну. Він відкрив очі й побачив, що дивиться на медичний монітор життєво важливих показників. Такий тип, який ви бачите у фільмах, де є спалах, а потім його немає, і зникає звук, попередження про відсутність життєвих функцій, і ми напружуємося, думаючи, що герой помер. Як виробник обладнання вирішив, наскільки голосно видавати цей звук, висоту? Хто вибрав тон, який означав смерть?
  Тепер Тоні спало на думку, що він двічі збрехав агентові Ши Телбот.
  І ви пішли за ними. чому
  Лише чотири офіцери на території Кардозо? Думали, що їм може знадобитися підтримка.
  Звичайно, правда полягала в тому, що, незважаючи на те, що Тоні був розлючений через свого молодшого брата, який стрибає з даху та залежний від адреналіну, Тоні просто не міг відмовитися від нього. Якими б безплідними не стали стосунки, вони були кровними, і, хоча він знав, що М не думає про Т так само, Тоні просто довелося одягнути бронежилет, сісти в свій особистий автомобіль і проїхати годину до Картелвіля, щоб оглянути для нього.
  Який дурень. Який я довбаний дурень. Тоні захлинувся від крику. Ніколи не слід було йти. Краще навіть не підозрювати, що міг зробити Метт.
  Але він пішов і не міг жити з цим питанням, яке висіло над ним усе життя. Він повинен був знати.
  Він репетирував слова: М, ти розпродав команду? Ви відповідальні за смерть Джонні Бойда?
  Тупий. Оголені кісточки.
  Інцидент з Дугласом.
  «М?»
  "Так?"
  «Я маю вас дещо запитати».
  Мет озирнувся. «Тут є випивка?»
  "Що?"
  Метт повторив: «Буде випивка?»
  "Не знаю. Це лікарня. Звичайно, ні. Просто замовкни і слухай».
  Мет подивився на брата.
  «Мені потрібно дещо знати. Мені потрібно-"
  Але далі питання не пішло. Тоні ненадовго відвів погляд, глянувши у вікно з кружляючим яструбом. Він задихнувся. Троє, не четверо чоловіків у камуфляжах і лижних масках тримали автомати з глушниками. Їхні рушниці були підняті, і вони оберталися справа наліво, неухильно прямуючи до входу в лікарню.
  Дев'ять
  EТак, щодо Олени Веласкес, Мануель Сантос отримав дзвінок. Лейтенант розповідав йому, що покинутий склад за містом готовий. Інструменти, кислота.
  Район, у якому була розташована будівля, був здебільшого безлюдним, але помічник все ж вибрав місце з товстими стінами. Було вражаюче, наскільки гучним може бути людський голос під час крику. Сантос носив свої стрілецькі беруші.
  Чоловік додав, що там є яма, яка стане зручною могилою. Доставили мішки швидковисихаючого бетону. Її тіло ніколи не буде виявлено.
  «Дякую», — сказав йому Сантос. Хоча його монотонний голос міг би завадити похвалі будь-кого іншого, отримати будь-яку подяку від Мануала Сантоса, Ла П’єдра, було справді переворотом. Чоловік подякував йому за подяку, і вони відключилися.
  Перед кафе хтива Олена Веласкес нахилилася вперед, розглядаючи своє полотно.
  Жінка, яка була такою загрозою для картелю Кардозо, була одягнена, як циганка, у чорній мереживній блузці з низьким вирізом і ефектній червоно-чорній спідниці в квіточки. Сантосу одразу спало на думку фламенко. На ній був темно-зелений капелюх із широкими полями, на якому розросталася химерна пір’їнка. Її ковбойські чоботи були з потертої коричневої шкіри. Оправа її окулярів була фіолетова.
  Обличчя Олени було матове і місцями з плямами, але за структурою воно було модельним. Сантос майже міг уявити, як займається з нею коханням.
  Він і двоє чоловіків на задньому сидінні вилізли з його позашляховика. Сантос оглянувся вулицею. Все чисто. Він кивнув Гарсіа, який залишився за кермом, двигун працював на холостому ходу. Чоловік викликав іншу машину, і троє з тих пасажирів вийшли, двоє озброєних, а один із потужним шприцом, наповненим пропофолом. Голка була товстою, що призвело до дуже болючої ін’єкції, але вона ідеально підходила для жертв, що борються; зламана голка була б незручною.
  За кілька секунд Олена втратила свідомість, була прив’язана і сиділа в задній частині автомобіля. Потім на склад. Чоловіки витягли соломинку, щоб побачити, кому пощастить донести її до позашляховика — звичайно, навпомацки.
  Чоловіки просувалися повільно, а Олена сиділа й вибирала щітку. Вона примружилася, потім нахилилася до полотна — пейзажу — й почала малювати. Якою ж вона була прискіпливою. У його безпристрасному світі голод до мистецтва, мабуть, найбільше бентежив його. Візьміть пігменти, розімніть їх олією або пластиком і нанесіть на шматок полотна.
  Який був сенс? Принаймні фотографія була двовимірною версією правди. Але живопис? Це все була брехня. Нудна брехня.
  Він вивчав сцену. Пішоходи, вигульник собак, мийник вікон, шість, а не сім обідаючих у Маргарет, ресторані, перед яким сиділа Олена. Також Сантос відзначив дві закохані пари, які не звертають уваги на навколишній світ. Були старші чоловік і дружина з молодшою жінкою — на їхніх обличчях була напруга. Сантос, який ніколи не був одружений, поцікавився, чи пара розлучається, тому що він знайшов когось молодшого, і вони повідомляють цю новину доньці.
  Чоловіки розділилися на дві групи й пішли вперед. Сантос зупинився, генерал, застиглий, як статуя, спостерігав за його операцією.
  Ла П'єдра . . .
  Сантос думав про те, що чекає Олену попереду. Спочатку він почав з пальців, з бритви та кислоти. Біль був неймовірним (він випробував це на собі, просто щоб побачити). Однак у її випадку ідея знищити пальці, які дозволяли їй задовольнити свою пристрасть, була б, можливо, ефективнішою, щоб змусити її відмовитися від імен будь-кого з картелю, хто добровільно чи випадково поділився з нею інформацією (вони помруть). теж, звичайно).
  Він уявляв порізи, опіки. . . і був задоволений тим, що в його серці, його душі і, можливо, його члені, він відчув легке ворушіння від образу її криків від болю. Мануель Сантос завжди сподівався, що він не проклятий назавжди.
  десять
  М!» Тоні стояв на ногах, запаморочений, кричав по щиколотці. «Чоловіки, надворі. Вони йдуть! Кардозо».
  Його молодший брат глянув назовні на чоловіків у камуфляжах із закритими головами в балаклавах. Тепер їх стало шість.
  Він виглядав дивно спокійним.
  «Звісно, — збентежено подумав Тоні, — чого йому хвилюватися? Вони приходили не за ним . Вони шукали Тоні. Метт продав їм; вони були його друзями.
  Тоні кинувся до дверей. Він поклав всю свою вагу на хвору щиколотку і сильно впав.
  «Ісусе!» Метт покликав, теж підвівшись.
  З коридору поруч лунає черга з автоматичної зброї. Крики.
  "Ні ні!" — скрикнув Тоні, коли до кімнати увірвалися три постаті в масках із автоматами напоготові.
  Тоні обернувся до свого брата і збирався крикнути: «Сподіваюся, ти щасливий, Юда», або щось подібне.
  Коли один із трьох бойовиків стягнув з нього балаклаву.
  Тоні голосно видихнув. Чоловік, на якого він дивився, був Роналдо Суарес, керівник групи SWAT поліції Ель-Пасо.
  « Здрастуй , — сказав Метт.
  «Гей», — відповів Суарес. Він і ще один із тріо допомогли Тоні піднятися. «Ти вмієш ходити?»
  Тоні втратив дар мови.
  Суарес знову: «Офіцер? Я питаю. ти вмієш ходити У нас не так багато часу».
  «Так. Потрібна рука. Але..."
  Лідер спецназу наказав одному зі своїх людей допомогти. Ще один, щоб зібрати одяг і речі Метта і Тоні. «Ви можете одягнутися в машині. Треба рухатися. Зараз!»
  Коли вони вийшли в коридор, Суарес запитав: «У нього є щілина?»
  "Що?"
  «Цей халат? Що ти носиш? У нього є розріз на спині?»
  «Я . . . Так, мабуть».
  «Тоді підіть за мною . За деякі речі мені не платять».
  Одинадцять
  ТДва позашляховики рушили вперед до ресторану, а шприцівник ступив узбіччям, підійшовши до Олени ззаду.
  Двоє, які відповідали за її транспортування, витягували її на тротуар. Сильно вдарте її в сонячне сплетіння, виснажливий удар. Вона була б введена в забуття.
  Потім у позашляховик, і час бритви, час кислоти.
  Ближче . . .
  готовий . .
  Потім Сантос помітив щось дивне. Хоча Олена справді торкалася пензликом до полотна, на кінчику щетини не було фарби. Насправді диски фарби на палітрі були просто сухими плямами, а не плямами справжньої фарби.
  Немає! Господи, ні!
  Його розуміння супроводжувалося пароксизмом руху по ресторану. Собачник, мийник вікон, подружжя — і їхня фальшива дочка! — усі діставали зброю під куртками, у сумочках і під столами.
  Сама Олена витягла з дискетки, фіолетового оксамитового гаманця, чорненький пістолет-кулемет Heckler & Koch.
  Ні-ні-ні!
  Вимоги одночасно англійською та іспанською мовами пролунали від офіцерів на вулиці, а також від тих, хто був нагорі — снайпери на навколишні будівлі. «Кидайте зброю, кидайте зброю, лягайте обличчям вниз, простягніть руки, кидайте зброю, інакше по вас обстріляють!»
  Господи, скрізь були копи! США і Мексики.
  Голови його людей поверталися, а очі блищали відчаєм. Деякі втекли, стріляючи при цьому, а офіцери переслідували, стріляючи у відповідь. Більшість залишилися на місці й кинули рушниці, які голосно брязкали по бруківці, і кинулися вперед. Американські офіцери та федерали вийшли на роботу зі стяжками.
  Тоді Сантос зауважив, що один із його екіпажу не підкорився. Феліпе, приблизно дев’ятнадцяти років, упустив зброю, але залишився прямо, застиглий. Не з непокори, а з жаху.
  Сантос теж залишався нерухомим. Його долоні вгору.
  Крики, крики та тихі команди тривали. Його кілька разів згадували по імені. Він повинен був негайно спуститися.
  У його голові промайнула ця думка: теоретично в’язниця може бути лише його завулком — це дуже безпристрасне місце, щоб дожити до кінця життя.
  Капітуляція була логічною. Це мало безмежний сенс.
  Але здатися він не став. Він ступив прямо за Феліпе. Відчувши, що хлопець ось-ось кинеться, він обняв його за шию, витягнув Sig Sauer і вистрілив у поліцейських, що наближалися. Вони відповіли ударами, кілька разів потрапивши у Феліпе. Постріл у лоб був брудним і смертельним.
  Використовуючи мляве тіло як щит, він повернув зброю до магазину позаду нього, квіткового магазину. Двома кулями він розбив скло вікна. Завдяки глушнику каскадне скло видавало набагато голосніший звук, ніж постріли. Сантос ускочив у магазин і помчав до задніх дверей, вистріливши в дзеркала, розлетівши їх на осколки, щоб розкидати відвідувачів і продавців. Запах бездимного пороху змішався із запахом лілій.
  Сантос думав: викрасти машину, втекти, покликати більше людей з картелю, битися з ворогом. За п'ять хвилин він міг мати тут свою дюжину людей.
  Вони хотіли битви, битви, яку вони б мали.
  Він виглянув за задні двері. Ні федералів, ні американських копів.
  Рухайтесь, швидко!
  А, добре. Не потрібно викрадення. Гарсія був у куленепробивному позашляховику, який мчав йому на порятунок.
  Сантос розвернувся й випустив свій журнал — десяток пострілів — у квітковий магазин, щоб переслідувачі не сховалися під прикриттям. Потім він перезарядився і побіг до автомобіля, що наближався.
  Він збирався втекти.
  Мануель Сантос знав це напевно. Він був незнищенним, він був Каменем.
  Дванадцять
  ВЗахищаючи їх із півдюжини тактичних офіцерів у повному бойовому спорядженні, один брат біг підтюпцем, а другий шкутильгав до Хамві, що чекав, розфарбованого в камуфляж, як і інший, припаркованого під двома прапорами.
  Тоні поняття не мав, що відбувається, але наразі це не було величезним сюрпризом, що вони не були на військовій базі Хендрікса за межами Ель-Пасо. Однак він отримав сильний поштовх, побачивши вивіску на будівлі, в якій вони були.
  ЛІКАРНЯ ДЕ САН-БЕРНАРДО
  Глибоко в серці Чіуауа, територія Кардозо.
  Однак поки що йому доведеться жити зі своїм розгубленістю, оскільки Суарес та інші тактичні офіцери не мали можливості відповідати на запитання. Вони терміново штовхали двох братів у середній ряд бронетехніки та крутили зброєю з боку в бік, оцінюючи загрози.
  Що в біса було...
  Тоні ахнув. Він зазирнув на заднє сидіння й побачив супервайзера DEA Джонні Бойда, дуже живого. Він усміхався.
  «Твоє обличчя, Ель Пасо. Помістіть це на оксамитову картину клоуна, і ви отримаєте бестселер QVC».
  За інших обставин Тоні сказав би: «Хай ти». Тепер він лише роззяв.
  Рипнули двері, заревів масивний двигун, і автомобіль із жорсткою підвіскою помчав геть, інші Хамві попереду й позаду.
  Бойд нахилився вперед і крикнув, перекривши двигун і шум нерівної дороги: «Будь-небудь ворог?»
  "Ні, сер. Поки що все зрозуміло».
  Тоні підстрибував на сидінні. Знову відчула нудоту. Ремені безпеки регулювалися. Він їх затягнув. Це не допомогло. Дорога була справді жахливою. Сімдесят миль на годину теж не допомогли. Цього разу, якби він блював, то на підлозі. Йому було байдуже.
  Він сказав: «Слухай, мені потрібно подзвонити Люсі».
  «Вашу дружину повідомили, що з вами все гаразд. Нам доведеться обмежити зв’язок операцією».
  Тоні збирався сперечатися, але телефон Бойда гудів. Прийняв дзвінок, прослухав. Він кивнув і від’єднався. «У них деякі з них у мішках, деякі прив’язані. Але все ще триває перестрілка».
  «Сантос?»
  «Ні слова».
  Мет здув повітря зі щік. На його обличчі було заклопотане, дуже незвичайний вираз для стрибуна.
  Тоні запитав: «Перестрілка? де ВООЗ?"
  «Серрантіно. Сантос і його люди проти команди знищення, яку ми поставили туди».
  Тоні повернувся на заднє сидіння й загарчав. "Гаразд. Відповіді».
  Бойд запитав: «Ти хочеш, щоб це було як остаточна Jeopardy ! ? Або тест з граматики місіс Вільямс для третього класу? Складно чи просто?»
  Тоні підняв брову. Він був упевнений, що колись знову пожартує з Бойдом. Не зараз.
  Співробітник DEA підняв руку. "Добре-добре. Ось така історія». Він розташувався на спинці й подав воду Тоні, який відкрив її й випив півлітра.
  Бойд сказав: «Ви знаєте, як сильно ми хотіли Сантоса. EPPD, DEA, ФБР. Усі». Він підняв долоні. «Твій брат дуже хотів його».
  Тоні кивнув. Думаючи про вбитого партнера Метта.
  Ні з якої іншої причини, крім зручності . . .
  Бойд продовжував: «Але він був невидимим. Ніхто не міг його знайти. Найкраща інформація та спостереження, які ми маємо? Zip. Нам потрібно було вивести його на публіку. Тож Мет взяв мене на обід і пару тижнів тому поділився зі мною ідеєю. Ризиковано, але мені сподобалося».
  Саме це вони й робили, коли їх побачив Тоні — зустріч, про яку Мет збрехав Телботу: не про зниклі гроші від вилучення наркотиків, а про спільну операцію.
  «Ідея Метта полягала в тому, щоб передати Кардозістам інформацію про те, що він керує шпигуном всередині картелю, надавши йому абсолютно правдиву інформацію. Хрень справді шкідлива для них. Подібно до того, що відбувається зі мною, коли я змішую серрано, халапеньо та квасолю. . . Гаразд, вибач, Ель-Пасо. Я буду дотримуватися прямого чоловіка. Сантос, звичайно, склав власну операцію, щоб з’ясувати, хто це був».
  «Отже, Олена Веласкес була вигаданою».
  «Цілком. Ми запросили гарячого агента DEA з Браунсвіля, щоб зіграти її. Я знаю, що не варто цього говорити. Але вона є. Вона також чудово стріляє. Тоді EPPD отримав анонімний дзвінок щодо фабрики. Ми вирішили, що це, мабуть, був Сантос, сподіваючись заманити туди Метта та викрасти його».
  "Зачекай. Ти добровільно зголосився бути спійманим і підданим тортурам?» — прошепотів Тоні.
  Знизав плечима: «Звичайно, чому б і ні?»
  Тоні пригадав свого брата на дитячому майданчику, дуже багато років тому, після того, як він стрибнув у космос, зробивши ставку на двадцять доларів. Старший брат вимагає від молодшого знати, чи постраждав він. А потім Метт подивився, коли він відповів.
  Боляче? Я просто стрибнув з даху. Звичайно , мені боляче. Але яке це має відношення до будь-чого?
  Тринадцять
  ТОні помітив знак, повз який вони промчали.
  ESTADOS UNIDOS 60
  Це були б кілометри. Вони повернуться менш ніж за годину.
  Він думав про Люсі. Але потім знову зосередився на Метті.
  «Тож ми втілюємо наш план у життя. Насправді нас було троє. План перший...
  Бойд нахмурився. "Ні-ні-ні. У вас немає плану один. У вас є план А. Плану один не існує».
  Я тут смішний чоловік, Ель Пасо . . .
  Перший випадок : Сантос на фабриці для вилучення, і ми отримуємо його. По-друге, його люди впораються з викраденням і відвезуть мене до безпечного будинку, і там з’являється Сантос, і ми його дістаємо. Тоді плануйте. . . К: Сантос змушує когось іншого мучити мене, і я відмовляюся від фальшивої Олени Веласкес і її місцезнаходження. . . Сантос йде, щоб вирвати і катувати її. І ми його отримуємо».
  Тоні розгубився. «Але як, у біса, він,» — кивнув у бік Бойда, — «знає, чи це А, Б чи С?» Знаєш, коли переїжджати?» Він на мить заплющив очі, похитавши головою. «Гаразд, зрозуміло. Вас підключили».
  Мет постукав за вухом, де Тоні побачив маленький шрам. «Підшкірний передавач».
  Бойд сказав: «Дрон нагорі весь час. Ми прислухаємося до кожного вашого слова». Погляд у бік Тоні. «Ісус, Ель-Пасо, ти дуже голосно блюєш. Уявіть собі, що посилено. Отже, так, у нас були команди на фабриці, у Сан-Бернардо та Серрантіно. Як би це не піде, ми будемо готові».
  Метт підключився: «Але чомусь Сантос вирішив мене не катувати. Він би нокаутував мене і змусив думати, що я в армійському госпіталі. Потім він обманом змушував мене відмовитися від імені Олена».
  Тоні: «Гранати. Вони не були запальними».
  Бойд пояснив, що це реміфентаніл, анестезуючий газ, який використовують росіяни.
  «І тому вони були такими жахливими пострілами на фабриці. Вони просто притискали нас, щоб дістатися до Метта. . . А Холмс і Тальбот? Фальшиві агенти?»
  «Поліція з Лос-Анджелеса. Вони є частиною команди, з якою Кардозо веде бізнес».
  Метт сказав: «Сантос справді все продумав. Це був гарний план: змусити нас думати, що ми підозрювані у смерті Джонні, щоб ми відмовилися від імені будь-кого , хто міг зрадити команду, мій довідник».
  План C . . .
  Тоні похитав головою. Це все було фейком. Ісус. Вони розігрували нас. І ми в них грали.
  Мет глянув на Бойда, який читав текст. «Ще щось від Серрантіно? Сантос?»
  «Розгортання. Досить хаотично».
  У Тоні виникла думка. «Добре, ми прокидаємося в лікарні, яка для всього світу виглядає як військова база. Як ви дізналися, що це підстановка? Зачекайте, я зрозумів!»
  Мет підняв брову.
  «Вивіска за вікном. Це вказувало напрямок до цитати «Вбиральня» та «Їдальня». Але в армії це називають «вигрібною точкою» і «їдальнею». Коли я приїхав до вас у Форт-Маєр, я пам’ятаю це».
  Метт нахмурився. «Сантос поставив таблички? Я їх навіть не бачив».
  Тоні запитав: «Тоді як ти знав, що це шахрайство?»
  «Тому що, якби вони були справжніми DEA та FBI, вони б знали про операцію та про те, що Олени не існувало».
  Авжеж.
  Очевидний.
  Тоні різко сказав: «Чому ти не розповів мені про операцію в лікарняній палаті?»
  Бойд сказав: «Вони б його прослухали».
  Очевидно, продовження.
  Тоні відкинувся назад на жорстке сидіння автомобіля, розмірковуючи про те, як близько він підійшов до того, щоб зіткнутися зі своїм братом щодо очевидної зради.
  М, ти розпродав команду? Ви відповідальні за смерть Джонні Бойда?
  Це підірвало б їхні крихкі стосунки, і шматки ніколи не зібрали б знову.
  Бойду подзвонили. Він слухав, лише кажучи: «Звичайно. . . Запишіть це. Я буду в офісі через годину. К?»
  Брати звернулися до нього.
  «Схоже, Сантос пробрався в магазин біля місця демонтажу — квітковий магазин. Вийшов через задні двері».
  «Черт».
  «Ні, це було круто. У нас на даху були люди. Снайпери влучили в ціль, а федераль вимагав здатися».
  Тоні підняв брову. і?
  «А потім найталановитіший вбивця Кардозо, Ла Фук П’єдра, отримав на собі позашляховик».
  " Що? ” Від Метта.
  — Один із його людей, Гарсіа. Схоже, що під час ліквідації Сантос використав дитину зі своєї команди як щит. Хлопець помер. Він був племінником Гарсії».
  «Ну, лайно».
  Тоні запитав: «Він вижив? Сантос?»
  «Мертвий, як броненосець в Амарилло», — весело сказав Бойд. «Екстрадиція в будь-якому випадку була б неприємною справою».
  Тоні запитав: «А як щодо двох із Лос-Анджелеса? Ті, що грають Холмса і Телбота?»
  «Ой, ви не чули пострілів у лікарні? Вони прийняли нерозумне рішення взяти участь. Завтра вони повертаються до Штатів — у вантажному відсіку».
  Тоні витягнувся, заплющив очі. Господи, який час. Він поплескав себе по кишенях. Без телефону. Звичайно, взяли б. Не міг ризикнути, щоб Мет або Тоні подзвонили на базу чи додому. Він би позичив один. Подзвони Люсі, скажи їй. . .
  І наступне, що він зрозумів, був глухий удар, коли «Хамві» переїхав лежачий поліцейський на кордоні, і транспортні засоби прискорилися до Сполучених Штатів.
  Машина висадила чоловіків у поліції Ель-Пасо на Норт-Рейнорі. Чоловіки потисли один одному руки, і Бойд рушив тротуаром до своєї машини. Тоні пошкутильгав за ним. «Почекай, Джонні. Є запитання.
  Поза межами чутності Метта Тоні запитав: «Той метамфетамін викрали нещодавно за містом? Ту, де була нестача двохсот тисяч?»
  «О, це? Так, пам'ятаю. Тільки недобору не було. Виявилося, що твікери були просто поганими переговорниками. Вся готівка була оприбуткована».
  «Ах».
  «Чому ти запитав?»
  «Просто подумав, чи потрібно нам відкривати файл із нашого боку».
  «Ні, воно таке ж закрите, як моє любовне життя». Бойд підморгнув і пішов далі.
  Тоні повернувся до Метта.
  «Що це було?»
  «Насправді нічого. Мав запитання щодо іншої справи».
  Брати кивнули один одному, стандартне вітання та прощання; вони роками не потискали один одному руки. І обійняти? Ніколи. Вони стояли, мружачись проти низького сонця. Тут може бути брутально. В Ель-Пасо було більше ДТП через сонячні промені, ніж через алкоголь.
  Час розійтися.
  Метт сказав: «Одна річ, Т. У лікарні, безпосередньо перед видаленням, ти щось почав говорити. Ви виглядали серйозно. Про що це було?»
  М, ти розпродав команду?
  Тоні нахмурився. «Смішно. Цей газ, нокаутний газ? Зіпсував мою пам'ять. Я поняття не маю».
  Мет уважно оглянув його. "Гаразд. Звичайно.
  Тоні сказав: «До зустрічі».
  «Так, до зустрічі».
  Мет рушив до майданчика, де мав бути припаркований його Camaro. Тоні попрямував до задніх дверей станції, де він мав перевірити, чи можна перевірити машину, доки його не привезуть із заводу. Його б відбуксирували сюди після перестрілки на фабриці.
  Тоні піднявся на десять футів, перш ніж щось вдарило його в спину, ніжний постук. Він почув, як брязкає камінчик на тротуар. Інший відскочив від його плеча. Він обернувся. Метт зачерпнув жменю дрібних камінців із ландшафтної грядки. Він кинув ще одну, від якої Тоні ухилився.
  «На біса?»
  «Я куплю тобі пива».
  «Мені потрібно повернутися додому. Люсі».
  На шляху Тоні потрапив ще один камінчик. Вдарив по стегну. «Мудак».
  «Одне пиво».
  «Я повинен отримати...»
  Мет кинув ще одну.
  Тоні нахилився й дістав власний запас патронів. Він запустив деякий шлях Мета.
  Один відскочив братові від лоба. «Ой, блядь».
  «Ви це почали».
  «Одне пиво».
  Тоні впустив каміння, яке різко застукало, коли вони розійшлися. «Де ти думав?»
  "Не знаю." Мет озирнувся й знизав плечима. «Ми знайдемо місце».
  ПРО АВТОРА
  
  Фото No Gunner Publications
  Джеффрі Дівер — колишній журналіст, фолк-співак і адвокат, чиї романи потрапили в списки бестселерів по всьому світу, зокрема в New York Times , Times of London, Corriere della Sera в Італії , Sydney Morning Herald і Los Angeles Times . Його книги продаються в 150 країнах і перекладені на двадцять п'ять мов.
  Автор сорока романів, трьох збірок оповідань і публіцистичної юридичної книги, а також автор текстів для альбому кантрі-вестернів, він отримав або потрапив до короткого списку десятків нагород.
  Книга Дівера The Bodies Left Behind була названа найкращим романом року Міжнародною асоціацією письменників трилерів. Його трилер про Лінкольна «Розбите вікно» та окремий роман «Край» також були номіновані на цю премію, як і його оповідання «Дев’ятий і ніде» . Він був нагороджений «Сталевим кинджалом Яна Флемінга» та «Кинджалом короткого оповідання» від Британської асоціації письменників-криміналістів, а також є лауреатом британської премії Thumping Good Read Award та премії Nero Wolfe. Холодний місяць був названий книгою року за версією Mystery Writers of Japan. Крім того, Японська асоціація пригодницької фантастики присудила « Холодний місяць» і «Карт-бланш» щорічну нагороду Гран-прі. Книга Дівера « Кімната вбивств» була нагороджена нагородою «Політичний трилер року» від Killer Nashville. А його збірка оповідань « Неприємності на душі » також була номінована цією організацією як найкраща антологія.
  Дівер був удостоєний нагороди за життєві досягнення від Bouchercon World Mystery Convention та премії Реймонда Чандлера за життєві досягнення в Італії. Журнал Strand також вручив йому нагороду за життєві досягнення.
  Дівер був номінований на вісім премій Едгара від Мистичних письменників Америки, а також на премії Ентоні, Шеймус і Гумшу. Він два терміни був президентом Таємничих письменників Америки.
  Його аудіокнига «Проект Старлінг » з Альфредом Моліною в головній ролі та виробництва Audible отримала нагороду Audie Award як найкраща оригінальна аудіокнига року в 2016 році. Дівер брав участь у написанні антологій « У компанії Шерлока Холмса» та «Книги, за які потрібно померти» , які отримали Ентоні. Книги, за які потрібно померти, нещодавно також виграли Агату.
  Останніми романами Дівера є The Never Game , перша книга з його серії про Колтера Шоу; романи Лінкольна Райма «Острий край» , «Година поховання» та «Сталевий поцілунок» ; Солитьюд Крік , трилер Кетрін Денс; і Жовтневий список , трилер, розказаний навпаки. Для роману «Танцювальний XO» Дівер написав альбом пісень кантрі-вестерн, доступний на iTunes і на компакт-диску; до цього він написав «Карт-бланш» , роман-продовження про Джеймса Бонда та міжнародний бестселер номер один. До останньої короткометражної художньої літератури Дівера належать «Верона» , «Захоплена» , яка представила Колтера Шоу, «Дев’ятий і ніде» , «Клуб жертв» і «Несподіваний кінець» .
  За книгою Дівера «Дівоча могила» був знятий фільм HBO з Джеймсом Гарнером і Марлі Метлін у головних ролях, а його роман « Збирач кісток» був випущений студією Universal Pictures з Дензелом Вашингтоном і Анджеліною Джолі в головних ролях. Романи Лінкольна Дівера / Амелії Сакс розробляються як серіал NBC Лінкольн . Lifetime показали екранізацію його книги «Сльоза диявола» . І так, чутки правдиві: він справді з’явився як корумпований репортер у своїй улюбленій мильній опері « Як світ обертається» . Він народився за межами Чикаго, має ступінь бакалавра журналістики в Університеті Міссурі та ступінь юриста в Університеті Фордхем. Читачі можуть відвідати його веб-сайт www.jefferydeaver.com .
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"