Ангiна... Я хвора... Вiдкрила вiкно, сiла на пiдвiконнику, хочу вмерти, захворiти i вмерти... Боже. Ти ж не чуєш мене! Лiкарка забрала ключ до моєї кiмнати, тому що я курила в нiй, а в ротовiй порожнинi у мене мило, горло так пече, просто знемагаю, руки всi у льодi, все болить, особливо спина i я думаю про Нього. Про... Чи як там його... Слухаю "Opeth" i думаю про нього...про...
Не хочу завтра жити, не хочу сьогоднi iснувати. Чому я не маю права вибору. Чому не можу померти? ЧОМУ?ЧОМу? ЧОму? Чому? чому? ЧОМУ? ЧОМу? ЧОму? Чому? Чому? ЧОМУ? ЧОМу? Чому? Чому? Чому? ЧОМУ? ЧОМУ? Чому? Чому? Чому?ЧОМУ? ЧОМу? Чому? Чому? Чому? ЧОМУ? ЧОМу? Чому? Чому? Чому?
Бiль у животi , спазм, нiчого не хочеться, лише смертi, яка не вiдомо чи прийде взагалi. Мене завжди дивувало , коли люди чiплялись за лiкарiв , за все лиш би жити, iснувати. Я цього не розумiю, я не хочу жити,я навпаки не можу дочекатись поки прийде моя черга,поки прийдуть за мною. Тiльки що до мене пiдiйшов лiкар, спитав чи я можу не курити? А я мовчу. Просто мовчу, i дивлюсь у вiкно, i нiчого не бачу. Зовсiм нiчого, окрiм болю в животi , головi, ногах, руках, губах, очах... так , я хочу спати, дуже навiть хочу, але я хочу заснути назавжди... мене це все бiсить, або нi це не правильне слово, точнiше "мене це все ранить до глибини чогось такого.." Я не знаю як це слово називається, воно дуже дороге для мене, воно дуже глибоко i дуже чутливе. Отож у мене мурашки на спинi , ногах , руках, навiть пальцях, iнколи здається, що не зможу далi писати, але пишу просто вiдкривши широко очi, наче зомбi. Тiльки що прочитала оцю муру. Ну i що я можу сказати? Та нiчого, читати це дибiльство мене нервує, але не писати його я нажаль не можу, я не можу просто лягти спати, нi менi потрiбно виписатись, бо якщо я цього не зроблю буде лиш гiрше: я можу вистрибнути з вiкна. На 99 вiдсоткiв я упевнена , що нiчого собi не заподiю, але куди пiти о дванадцятiй годинi, хто мене прихистить, хто зможе мене взяти на нiч? Нiхто...великий чоловiк, чи може хлопець - Нiхто, який завжди допоможе у бiдi.
Як умру , то поховайте мене в океанi, тiльки не у Львовi, тiльки не на кладовищi, нi не залишайте мене з цими гнилими людьми. Нi спалiть мене , дуже прошу, молю!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Щоденник божевiльної особи, що лiкувалася на протязi життя у психiатричнiй лiкарнi. Померла 1996 року у своїй палатi на пiдвiконнику- намагалась закiнчити життя самогубством,але очевидячки Бог вирiшив не мучити бiльше бiдолаху. Смерть: 11.21.1996. 24:07