Я щiльнiше накрила голову подушкою. Не допомогло. Вiн що навмисне це робить? Н-да. Чогось бiльш iдiотського я спитати не могла. Ненавиджу цю тварь, ненавиджу! I знає ж, втомлась, як собака, хочу поспати! Так включив стерео голоснiше, покликав побiльше друзiв i влаштував п"янку! Скотина, дрянь, сволоч, яких ще пошукати треба! Нанавиджу його, ненавиджу!
Напевне, треба розказати вам, кого - його.
Менi було п"тнадцять рокiв, коли батьки розлучились. Батько виiхав в Iзраiль i там одружився на украiнськiй емiгрантцi-бiзнесменшi, а мати вийшла замiж тут - за успiшного бiзнесмена з сином.Оцей син, Макс, i є вiн - мiй найзлiший ворог. Нiхто вже й не пам"ятає, чому ми ворогуємо, але факт лишається фактом - ми терпiти одне одного не можем. Як же сталось, що ми живемо поруч? О! Це ще та iсторiя Ось послухайте: моя мама i його батько бажаючи нас помирити, в честь подарунку на ?хнє весiлля, щоб йому провалитись три рази, подарували нам окремi квартири. Нам би радiти, так нi! Любi батьки купили нам сусiднi квартири! Розмiняти iх ми не можемо - зареєстрованi вони на батькiв, а тi цього не хочуть. Надiються помирити, наiвнi! Друзi запропонували вихiд - один живе на квартирi, iнший - з батьками. Але жити в замiському будинку i пiвдня проводити на дорозi нiхто не хотiв. От i приходиться миритись з присутнiстю один одного.
Ми не встановили мир - навiть не смiйте думати таке! В нас i дня не минає без скандалу чи якогось неприємного сюрпризу. Одного разу Макс вночi пробрався в мою квартиру через вiкно i помiняв мелодiю на телефонi. Я нiчого не пiдозрюючи пiшла в iнститут. Уявiть собi моє здивування, коли раптом почулося:" Жопамордий педерас зараз дзвонить до нас!" Група в ржач, лектор в крик! А я зi злостi видала дещо гiрше "жопомордого пiдераса". Коротше кажучи я й сама не зрозумiла, як мене не виперли. Я в боргу не лишилась, можете повiрити! Воплi його новоi пасii чув весь дiм! Так що живемо ми в станi локальноi вiйни.
Сьогоднi я повернулась з виснажливого вiдрядження, зарилась в ковдру мрiючи поспати, коли цей гондон, знаючи про моє єдине, на той момент, бажання, врубив музику на всю катушку! Тепер до бажання поспати долучилось бажання прибити цього iдiота на гхир! Ненавиджу його!
Прекрасно знаючи, що стукати в дверi немає сенсу, наслiдки минулоi гулянки, я потопала в комiрчину. Десь тут в мене була подоляночка... Тьфу ти! Суперлипка стрiчка, для мишей. Один раз торкнувся - не вiдлипнеш! Тихенько хiхiкаючи я прилiпила ii на дверну ручку, самi дверi i пiдлогу перед входом( ще один плюс цiєi стрiчки - вона абсолютно прозора, а що дверi в нього лакованi, то блиску ii помiтно не буде! Хi-хi! З почуттям виконаного обов"язку я завалилась спати.
Ранок, чи точнiше - обiд, почався прозаiчно - з мату. Нiчого особливого, враховуючи те, який сюрприз я йому пiдготувала. Наступного разу пiдсуну пiд дверi пиво з проносним! Пiд легенький шумок, який створював мат я пiшла чистити зуби, як i повинна робити порядна дiвчинка. Стоп! Я не нiяка не порядна дiвчинка! Так мене обiзвати не посмiє навiть Макс! Тому радiючи, що я не порядна, я почалапала на кухню снiдати. Слухаючи крикливого лайнюка, на жаль не Макса, а одного з його дружкiв по п"янцi - в iнший час iх тут , на щастя, не буває, я дiйшла до кухнi. В дверi подзвонили. Бурчачи собi пiд нiс, щось на кшталт:
- Навiть поснiдати не дадуть!,- я пiшла вiдкривати. З дверима стояв, як я й очiкувала Макс.
- Навiщо ти це зробила?
- Зробила що?,- не дочекаєшся ти вiд мене щиросердечного зiзнання. В мене друг мент, вiн менi все розказав! Воно не тiльки пом"якшує вину, а й продовжує строк! Так шо, фiг тобi, а не папiрець з пiдписом.
- Оце!
- Кхм... Не знаю, чим ти на анатомii слухав, але щоб створити нову людину потрiбнi зусилля двох. Так що я до цього не причетна! Тим бiльше, я на його сестру, не те що матiр не тяну!
- Ти наклеiла на моi дверi липку стрiчку i вiн прилип!,- втрачаючи залишки терпiння, крiзь зуби проричав Макс. Ого, я довела до ручки(дверноi), навiть нашого терпеливого Макса! Можу пишатись! Зазвичай пiд час розмов зi мною в нього такий голос, нiби вiн розмовляє з iдiотом. Сьогоднi в цiй ролi я.
- З чого, пробач, ти взяв, що це я?
- А хто ще, поясни менi?! Може я?
З готовнiстю киваю:
- Може й ти! Щоб потiм звинуватити мене! Буде тепер тобi наука! Менше всяких алкоголiкiв i повiй водити будеш!
- А ти що, ревнуєш? Закохалася?,- на лицi в нього було написано таке задоволення вiд почутого! I вiчне єхидство! А я натомiсть ледь не задихнулась вiд образи! Те, що я в нього закохана, йому бачити не обов"язково! Бо якби я не хотiла цього признавати, я всi пакостi я спочатку робила, бажаючи привернути його увагу! Скотини такоi!
- Ти що, здурiв?,- в висотi звуку менi позаздрить i пожежна сирена,- Я? В тебе? Та ти здурiв! За кого ти себе маєш?
Вiн зробив кiлька крокiв вперед i щоб не опинитись з ним занадто близько я була змушена вiдступити назад. Вiн зачинив дверi i повернув ключ в замку.
- Що ти, на фiг, робиш? Якого ти без запрошення вламуєшся в мою квартиру i розпоряджаєшся тут? Ти наглий, самодовольний iндюк!,- все тихiше i тихiше говорила я, по мiрi того, як вiн вiдтiсняв мене до стiнки,- Ненавиджу тебе!,- вже зовсiм тихо i жалiбно сказала я.
Вiн потягнув за пояс мiй халат.
- Що ти робиш?,- жалюгiдно тихо поцiкавилась я. Замiсть вiдповiдi вiн нахилився i поцiлував мене. Спершу я завмерла, боячись, що це лише сон або черговий дурнуватий жарт, а потiм, вирiшивши, що була-не була i сама поцiлувала його.
Отямилась я вже на лiжку. Вiн схилився надi мною i тихо-тихо сказав:
- Я тебе кохаю.
А зранку я прокинулась найщасливiшою людиною на свiтi.