Ариэль Ярина Мор : другие произведения.

Нiчний Джентельмен

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    А що буває, коли на горизонтi з"являється iнший найманий вбивця? Агитки - (Де)мотиваторы
  Клiєнт захитався i впав. Х-хе! Не втрачаю здiбностей. А от те, що хтось вистрiлив одночасно зi мною погано. I попав, що найгiрше. Коли прийду додому треба буде прослухати дзвiнки замовника. Думаю, в першу чергу вiн подзвонить iншому кiллеру i попросить прибрати мене. Що iншого профi замовив мiй роботодавець, а не хтось iнший, я не сумнiвалась - вiн головний конкурент новоспеченого мертв"яка i вiн iншим не настiльки заважав. Про все це я думала спускаючись з хмарочоса. Сама по собi я доволi мiнiатюрна, хоча форми дуже навiть жiночнi, особливо спереду. Мою "душу" важко не помiтити, але я навчилась ii добре ховати. Тому тепер нiхто не звернув уваги на дiвчинку пiдлiтка з велетенським футляром з-пiд вiолончелi на плечi - тут жило багато музикантiв. Я вийшла з будинку i зловила таксi - я ж "неповнолiтня" - прав немаю.
  
  Зайшовши в квартиру я одразу ж пiдiйшла до ноута. Так-с! Ага, а ось i наша цiль!
  - Вiн мертвий?, - спитав замовник-колобок.
  - Так, - вiдповiв приємний баритон.
  - I хто його прикiнчив?
  - Обоє. Вона й справдi професiонал, - гм. Приємно чути слова похвали, особливо вiд колеги-конкурента,- Ми влучили одночасно.
  - Що ти хочеш за те щоб прикiнчити ii?,- передбачувано i прозаiчно.
  - Ну, по-перше, не по телефону. А по-друге, на що вам ii вбивати? Просто заплатiть. Для вас цi грошi не проблема.
  - Ти ii не знаєш. Вона сказала, що якщо я в нiй засумнiваюсь i найму ще одного кiлера вона мене вб"є. Таке вже було. Один мiй знайомий, не повнiстю iй довiрився i найняв ще одного. В результатi вона вбила роботодавця i забрала грошi. Я не хочу бути на його мiсцi, - так, пригадую, було таке. Повчальна ситуацiя.
  - Ну що ж. Клуб "Схiднi забави" знаєте?,- аякже, знаєм. Його директор мiй друг. Прикинусь працiвником(там всi дiвчата носять костюми наложниць. Якщо чесно, то офiцiантки деколи дiйсно розважають гостей. Там навiть спецiальнi кiмнати є) i пiдслухаю. Все складається просто чудово.
  - Так.
  - О 20.00 зустрiчаємось там. I не пробуйте мене обманути - я теж не люблю пiдстав. I принесiть моi грошi.
  - А якщо вона подзвонить? Що менi сказати?!, - уфф! Iстерика? Ая-яй! Нерви берегти треба!
  - Назначте зустрiч в тому ж кафе о 22.00
  - Д-добре.
  Вiдповiддю йому були гудки.
  
  Хм. Це серйозно. Ну що ж чекатимемо дзвiнка.
  У вiдповiдь моiм думкам на дисплеi вiдобразився номер. Ум! Нетерпиться домовитись про зустрiч?
  - Ваш конкурент мертвий.
  - Прекрасно,- все ще з нотками iстерики промовив колобок,- приходь сьогоднi у клуб "Схiднi забави" на 22.00
  - Без проблем. I принесiть грошi. До побачення.
  
  Решта дня промайнула у приготуваннях. Пiв на восьму я вже була в кафе. Всi мене сприймали за свою, а стояла бiля стiнки i чекала приходу колобка. Дверi вiдчинились i зайшов мускулистий мужчина, на вигляд рокiв тридцяти. Хм. Гарненький. Щось менi пiдказує, що це i є мiй конкурент. Я обережно поправила паранджу, напiвпрозору, як i всi малесенькi кусочки тканини(назвати це одягом язик не повертається - це бiльше на бiкiнi змахує, тiльки зверху ще ледь вiдтiненi кольором просторi штани з залiзними мiнiатюрними брязкальцями, легше сказати прозорi - видно все) на менi. От тiльки на паранджi також залiзнi брязкiтки, то ж мене не впiзнають. Пробило восьму. Ов, ось i колобок. Беру меню i сильно коливаючи стегнами йду за ним. Фу. Ненавиджу поводитись, як повiя, але зараз треба. Надо, Федя, надо, просто як Шурик з "Операцii "И" повторюю собi я. Ми пiдiйшли до окремоi кiмнати у спецкорпусi - колобок здзвонився з моiм колегою перед зустрiччю знову i знав куди йти. Я зайшла за ним.
  - Чи можу я вам щось запропонувати?,- як найтомнiше промурликала я стараючись водночас змiнити голос.
  - Так-к, д-дякую. Мож-жна м-еню-ю?,- н-да милий, нерви в тебе нi на що не годятся. А може ти заiка з епiлепсiєю? А то вон, вже й слюньки потекли i дьоргаєшся весь, бiдненький.
  - Прошу,- елегантно подаю меню мусукулястому засмаглому красунчику. Не помилилась. Прям професiйна гордiсь прокинулась. Колега був високий на зрiст, метр дев"яносто. Я вже звикла - куди не плюнь всi вороги високi. Навiть колобок метр шiсдесят п"ять, при моєму-то пiвтора метровому зростi. Нiчо, маленькi жiнки створенi для любовi. Або для вбивств. Все одно обiдно. Прикiнчу цього i бiльше жодного низенького ворога не буде. Всi метр вiсiмдесят i вище. Вiдколи колобок в менi засумнiвався, вiн став моiм ворогом. Так от, колега був власником темного волося, чорнющих накладних вусiв i бороди, бо заходив вiн без них, очей кольору мого улюбленого молочного шоколаду. Так i хочеться спробувати! ОЙ! Про що я думаю?
  - Дякую, можете йти,- вау! Мене не признали.
  - Обов"язково тiльки плату вiзьму.
  - А, так! Чайовi! Як я мiг забути! Пробачте, ледi!
  - Так, саме ледi. Нiчна Ледi. I я страшенно не люблю коли менi не довiряють i обманюють,- гаркнула я i безцеремонно плюхнулась на сусiднiй диванчик(вираз "саме так i поступають ледi" розцвiв на моєму обличчi) Колобок затрясся.
  - Ви прослуховували його телефон?
  - Так.
  - Хм. Я так i думав. Грамотно. Нiчний Джентельмен.
   В мене вiдвисла щелепа. Нє, люди. Мене дуже важко здивувати, але НIЧНИЙ ДЖЕНТЕЛЬМЕН? Йомайо! Я попала. Це ж найзнаменитiший злочинець десятилiття!Мать моя! Невловимий кiллер без промахiв i моральних законiв. I працює набагато довше за мене. В принципi ми ж ним дуже схожi - менi на мораль начхати далеко й надовго, але Джентельмен бере не тiльки смертельнi замовлення. Вiн ще й генiальний злодiй, ходять чутки, що "Венеру Мiлоську" вкрав вiн! О Боже. Менi хана. Великими буквами. Прощавай бiлий свiте.
  Поки я отак мовчки панiкувала вiн насолоджувався моєю реакцiєю i безцеремонно роздягав мене поглядом. Врештi-решт я впоралась iз собою i сказала:
  - Менi потрiбена тiльки моя зарплатня i його життя. Нащо було наймати мене коли вiн менi не довiряє?
  - Цiлком з вами згоден, Ледi,- все так само розглядаючи мене промовив мiй опонент.- На вашому мiсцi я б вчинив так само. Але менi також потрiбна моя зарплатня. Пропоную забрати в нього грошi, вбити його i разом втекти.
  - З чого я маю вам довiряти, а ви менi допомагати?
  - Скажемо так: ви менi подобаєтесь. А довiра... Нам вигiдна спiвпраця. Вiн заклав нас копам. Завтра вони будуть в нас на квартирах. Сьогоднi вони нас не знайдуть, я про це подбав. Хазяiн мiй друг i не впустить iх сюди.
  - I ви пропонуєте вбити його тут?,- чомусь я одразу повiрила про полiцiю. Колобок мiг, дебiл чокнутий.- Хазяiн же ваш друг!
  - I вiн не матиме нiчого проти передозу, я питався.
  - Гаразд. А з чого ви взяли про полiцiю?,- перестраховка ще нiкому не завадила.
  - В мене керiвник вiддiлу по боротьбi з злочиннiстю "нагодований"( читай: хабар)
  - Окей. Я згодна. Де грошi, шановний?
  - О-о-сс-ь,- вiн кинув на стiл двi пластиковi картки i два папiрця з кодами.- Г-грош-шi н-на о-ффф-фшор-рр-них-х р-рах-хун-нках-х, як-к i д-дом-мовлял-лис-сь. С-сто i п"ят-тс-сот тис-сяч.
  Хм. Заробляє вiн однозначно краще за мене. На шию колобка опустилось ребро долонi Джентельмена. На моi припiднятi брови вiн сказав:
  - Не люблю коли жiнок принужують,- ого! З якого дива вiн за мене заступився, коли колобок показав менi моє мiсце сумою?- Перевiримо наявнiсть грошикiв. Ходи сюди, а то скажеш, що обманув.
  Вiн дiстав ноутбук i вiдкрив його. Пробiгся пальцями по клавiшах. Я тим часом пiдсунулась ближче. В мене i в думках не було з ним сперечатись. Зараз вiн має кращу позицiю. Треба вмiти вичiкувати. Цьго мене навчив Макс, людина, яка дала менi професiю i яку я вбила опiсля. Цiкаво, що б вiн сказав на це? Раптом, мене мiцно схопили за талiю. Я перелякано витрiщилась на Джентельмена. Що за чортiвня? Вiн провiв носом лiнiю вiд ключицi до пiдборiддя.
  - В тебе неймовiрний запах i це навряд чи заслуга парфюмерiв. Ти пахнеш лiтнiм небом i морем. Менi подобається цей запах. Запах нiжностi i пристрастi, волелюбностi i покори,- прошепотiв вiн вже десь бiля мого вуха, в той час, коли я зацiпенiла наче кролик.- Ну чого ти? Не бiйся. Я не зроблю тобi нiчого поганого. Клянусь.
  - Слово людини без моральних принципiв?
  - Ти на них теж не жалiєшся,- розсмiявся вiн i повернувся до компа продовжуючи обiймати мене однiєю рукою за талiю i притискати до себе.- Ну ось i нашi грошики.
  Я подивилась на екран. Так дiйсно на однiй карцi п"ятсот, а на iншiй сто тисяч. Не обдурив.
  - Отже, взаємовигiдна спiвпраця i пiдтримка?,- все так само обiймаючи обернувся до мене Нiчний Джентельмен.
  - Так,- твердо сказала я.- Менi потрiбно переодягнутись i забрати речi.
  - В тебе з собою все?,- з явною неохотою вiдпускаючи мене i направляючись до колобка.
  - Так,- я схопила зi столу картки i взялась протирати його та меню паранджею.
  - Стираєш слiди?,- насмiшливо спитав вiн вводячи вмiст шприца у вену колишнього роботодавця.
  - Так само як i ти, - мило посмiхнувшись, я повернула шпильку.
  - Я закiнчив. Ходiмо?,- вiн простягнув менi руку.
  - Так,- ми вийшли з кiмнати i я потягнула його в iнший бiк, нiж той куди вiн направлявся,- моi речi в iншому боцi.
  - О, пробач, забув. Особисто я, не проти, щоб ти тiкала в цьому костюмi, але тодi, боюсь, копи з легкiстю нападуть на слiд. Твiй наряд привертає увагу,- сказав вiн, знову( уже вкотре ) роздягаючи мене очима.
  Я вiдкрила дверi в комiрчину маленьким ключиком захованим в штанях. Коли ми зайшли закрила дверi, дiстала сумку з одягом i почала скидати костюм.
  - М-м, стриптиз?
  - У нас все для вас,- проголосила я девiз закладу i стягнула труси, а тодi лiфчик. На жаль, я не могла надягнути свiй одяг поверх них - вони частина єдиного вiльного костюму i менi за нього обiцяли голову вiдкрутити, а пiдводити товариша я не хотiла.
  Нiчний Джентельмен пiдiйшов до мене i притиснув до стiнки. Комiрчина маленька - йому потрiбно було зробити всього один крок.
  - Що ти робиш?,- встигла я спитати до того як вiн мене поцiлував, а моi руки самi собою оплелись довкола його шиi. Отямилась я лише тодi, коли вiн вiдiйшов до дверей защiпаючи штани.
  - Не хочеш одягнутись?,- спитав вiн. Я обпалила його злим поглядом i почала одягатись. За хвилину ми вже виходили за дверi, залишивши костюм в комiрчинi, як я й домовилась з Майком, управляючим.
  - Скiльки твоiй машинi?
  - Рiк,- я зовсiм не здивувалась цьому питанню. Будь-чиє авто могли засiкти.
  - Свою я придбав учора. Пропоную поiхати на нiй.
  Я кивнула. Вiн взяв мене за руку, повiв до дороги де зловив таксi. Ми сiли на заднє сидiння i вiн назвав адресу на окраiнi мiста.
  - Притулись до мене, так щоб таксист не бачив твого обличчя,- на ньому були чорнi окуляри, а вуса i борода закривали нижню частину обличчя. В мене такого маскування не було, тому я мовчки( i що вже там, iз задоволенням ) заховала обличчя в нього на грудях.
  Ми без пригод доiхали до якогось безлюдного будинку на окраiнi вулицi. Таксист одразу ж вирушив назад.
  - Це твiй дiм?,- спитала я.
  - Нi, тут поруч автостоянка де я залишив авто. Я орендував квартиру в iншому кiнцi мiста.
  - А, ясно. Мудро.
  - Спасибi,- сказав вiн i раптом нахилився i поцiлував мене,- Приємно чути похвалу вiд колеги.
  Далi ми мовчки йшли до стоянки. Нiчний Джентельмен, як справжнiй джентельмен в однiй руцi нiс моi сумки, а iншою мене обiймав. I мене це подобалось, чорт забирай! Менi все в ньому подобалось! Невже я закохалась? Вiн ж може мене вбити! Проте, десь в глибинi душi, я розумiла, що цього не станеться. Вiн натиснув на кнопку сигналiзацii i мигнула машина поруч з нами, за роздумами я й не помiтила, як ми прийшли.
  - Нiчого собi в тебе машинка!
  - Дякую. Сiдай, я покладу твоi речi в багажник.
  Я вiдкрила дверцята машини i сiла. Тут приємно пахло лiсом i шкiрою, якою були оббитi сидiння. Кльова машинка. нiчо не скажеш. Хоча скажiть менi, яке ВМW не кльове? Хiба що побите.
  - Куди ми iдемо?,- спитала я, коли вiн сiв у машину.
  - А куди ти хочеш?,- миттєво зреагував вiн.
  - Не знаю. Завжди мрiяла побувати в Парижi, а то Америка, якщо чесно набридла. I вiза в мене є.
  - Est - ce - que vous parle francais?1
  - Qui, monsieur.2
  Ми одночасно розсмiялись.
  - Отже, в аеропорт?,- спитав вiн.
  Я кивнула. Гадаю, можна поспати. Вiн не вб"є мене. Чомусь я була впевнена.
  
  Прокинулась, я вже в аеропорту. Ми стояли бiля столика регiстрацii, я сонно моргала.
  - Я й не знала, що в тебе є вiза.
  - А що ти про мене взагалi знала?
  - Мало. Дуже мало.
  - Я розповiм,- сказав вiн стиснувши мою руку на якiй красувалась щойно вкрадена десь, щодо цього я не сумнiвалась, обручка.- Я обов"язково все тобi розповiм, кохана.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  1 - Чи говорите ви французькою?
  2 - так, пане.
  
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"