Аннотация: Життя-буття одноi найманоi вбивцi i всi його наслiдки.
Я повiльно опустила пiстолет. Ну от i все. Так буде краще. Я пригадала нашу першу зустрiч....
Зима. Повсюди ожеледь i кучугури снiгу. Я сидiла на лавцi i ревiла, а ти побачив мене, пiдiйшов, розпитав, що сталось. I тут я все тобi розказала: про проваленi екзамени, звiльнення з роботи, вигнання з гуртожитку, сирiтцтво... Ти пожалiв i взяв мене до себе. Дав своi речi, вiдправив у душ, нагодував i не вимагав нiчого натомiсть. Я спершу недовiряла, а потiм закохалася. Я теж вважала тебе закоханим у мене. Твоi поцiлунки, обiйми, ласкавi слова - вони були такими щирими! Потiм ти почав навчати мене. Вже скоро, завдяки тобi, я володiла кiлькома видами схiдних єдиноборств, типу ай-кюдо чи карате, чудово стрiляла з рiзних видiв вогнепально§ зброi, лука i арбалета, з легкiстю перемагала у битвi на мечах, професiйно метала кинжали "у яблучко". Так, саме професiйно. Ти готував з мене професiйного кiлерра. Вчив прораховувати ходи наперед, знаходити лазiвки там, де §х нема.
Спершу, я вбивала твоiх ворогiв. В них була чудова охорона, але вона жодного разу не змогла впiймати мене. Пiсля цього я завжди приходила додому i плакала. А ти мене заспокоював, обiймав i шепотiв завжди тi ж самi нещирi слова. А потiм я побачила в твоiх обiймав iншу. Ти так само обiймав ii, шепотiв тi ж слова... I сталось чудо. Я прозрiла. Побачила, наскiльки дурною i слiпою була. Я для тебе, лише невiдмовний дешевий спосiб усувати конкурентiв, який потрiбно лише кiлька раз ублажити i все! Ти мене нiколи не кохав!
I я пiшла. Просто пiшла. А тепер, через п"ять рокiв опiсля знову зустрiла тебе. Цього разу, це був свiтський раут. Я домовилась про зустрiч з клiєнтом, вiдома в тiй кра§нi пiд iменем "Нiчна Ледi". Ну хоч у чомусь ледi! Ти навiть не впiзнав мене. Ще б пак! Я добряче змiнилась. Ти запросив мене до себе. А я погодилась. Дура! Проте, я всi цi роки надiялась, що помилялась i ти все таки мене любиш... Нi, не любиш. Я завжди знала це, десь у темних закромах душi, куди нiколи не заглядала. А ти дарував все тi ж поцiлунки, обiйми, слова... Ти не змiнився. Змiнилась я. Це i стало твоiм фатумом. Так буде краще.
Знадвору почулись завивання сирени. "Копи!", - визначила я на автоматi. Треба забиратися звiдси. Почну нове життя. Нарештi стану незалежною. Нi, я все ще кохаю тебе, та пiсля твоє§ смертi я отримала шанс змiнити це.
- Так буде краще. Повiр, - невiдомо чому сказала я твоєму трупу i вийшла за дверi. Нарештi я можу почати нове вiльне життя.