Аннотация: Скажiть спасибi Сашi Бесtу. Це вiн у всьому винен. А я тут нi при чому. Само якось написалось. Чесно!
Саша Бесt
Про Город и его Кошку
Она ходила по крышам домов и машин
Она забывала всех тех, кто портил ей жизнь
Она была кошкой и грацией и душой
А Город под ней был уютный и небольшой
Она ненавидела всех кобелей и сук
Она обожала птиц за свободу рук
Она не умела летать, но любила высь
Она хохотала над тем, кто шипел ей: "Брысь!"
Она признавала лишь воду и молоко
Всегда обходила то место, где глубоко
Смотрела своими зелеными сказки снов
И знала: Слова бесполезны - важно без слов
Она улыбалась, мурлыча простой мотив
Была импозантна лишь с теми, кто был учтив
А Город под ней был уютный и дорогой
Ведь Город ее понимал как никто другой
- Я пiду. так буде краще.
- Ти пiдеш. А потiм повернешся,- без тiнi сумнiву чи суму заявляє ВIН.
- Нi, не повернусь. З мене досить.
- Досить чого? Життя не змiниш. Ти та, ким ти є. I погодся - ця роль тобi завжди подобалась.
- Це ти так вважаєш,- я звузила в нiмiй злобi очi. Я вмiла злитись, ображатся i мстити, але... Не ЙОМУ. ВIН єдиний мене розумiв, пiдтримував, можливо навiть любив... хто ЙОГО зна. З НИМ нiколи не можна сказати чогось напевне. Я нiколи не потребувала щоб мене заспокоювали, нiколи не показувала власноi слабкостi... Але з НИМ це й не потрiбно. ВIН i так знає про мене все. ВIН завжди все про всiх знає. Чому я маю бути виключенням? От тiльки я не хочу цього. Я хочу бути виключенням з правила. I хай не правильно. Хай боляче. Але так треба, iнакше одног разу я просто прокинусь i перестану бути собою.
- Таких, як я, у тебе безлiч. I вже через хвилину ти про мене навiть не згада§ш.
- Згадаю. Я завжди ВСIХ пам"ятаю.
- Пам"ятаєш. Але нi по кому не плачеш. Ти не вмiєш любити,- не питаю - стверджую.
- А що таке любов?,- але я лише похитала головою.
- Не вмiєш сумувати.
- А навiщо?
- Ти завжди граєш роль стороннього спостерiгача.
- А ти знаєш як це?!,- тепер уже злився вiн. - Знаєш? Щодня тисячi i мiльйони! I в кожного сво§ проблеми!
- Тодi чому я?
- Ти iнша. Тобi не потрiбен нiхто.
- Вiдпусти.
- А я й не тримаю. Ти просто менi б цього не дозволила. Ти вiльна. Ти завжди залишаєшся вiльною i нiхто не змусить тебе змiнитись. Я... Я б дуже хотiв, щоб ти залишилась. Напевне, уперше за своє довге життя, нi iснування, як правильно пiдмiтила, iснування я вiдчуваю хоч якiсь емоцii. Бiль, гореч, тепло, бажання захистити... От тiльки тобi захист не потрiбен. Не потрiбен. I я тобi не потрiбен,- рiзко закiнчив вiн.
- Не потрiбен,- байдуже вiдповiла я. Менi стало все одно. Вiн правий. Не потрiбен. Я й сама впораюсь. Моє життя - суцiльна гра. I вiн один з епiзодiв цiєi гри. В не§ цiкаво грати до пори до часу. Поки не пiддається. А потiм... Варто йому було визнати, що мо§ зусилля були не марнi... То все зникло. Я вмiю любити - я люблю цю гру. Черговий доказ свiту, що я можу все. I пiдкорити його теж. Але десь там, в глибинi душi живе вдячнiсть. Вдячнiсть за всi чудовi хвилини проведенi разом. Нi, посмiхнулась я, ми не забудемо одне одного.
- Прощавай. Спасибi тобi за все. Це життя було дiйсно вартим того.
- Прощавай.
Я потягнулась, зiстрибнула з насидженого мiсця i пiрнула в темряву. I лише на свiтанку удозволила собi обернутись, оглянутись. ВIН стояв, як завжди величний, такий рiзний.
- Ти ще знайдеш ту, що залишиться з тобою на завжди.- дозволила прошепотiти собi на прощання i побiгла далi вже не озираючись i не могла побачити як вiн сумно прошепотiв менi в слiд:
- Але вона не буде тобою. я все таки хороший актор. Свободу не можна полонити i ти б не залишилась у будь-якому випадку. Прощавай, моя вiльна чорна кiшко.
Мiсто стояло на пагорбi, як завжди - горде й величне. З-за горизонту повiльно визирало сонце. Всi городяни спали i нiхто не бачив, як прощалось мiсто з кiшкою, як iшла вона у нiч на зустрiч новим пригодам, яка вже уступала сво§ права свiтанку, така ж горда i неприступна, як i сама нiч. I така ж чорна. Така ж фатальна. НЕ нiженка-мiстянка, яких терпiти не могло мiсто, а справжня авантристка, яких йому ще не доводилось зустрiчати. Єдина у своєму родi. Вона не повернеться. Мiсто щнало це напевне. А городяни все ще спали i нiхто не чув, як довiрило мiсто таємницю свого кохання свiтанку. Таємницю кохання до чорно§ кiшки-свободи.