Анна-Евгения : другие произведения.

Згадай мене (Вспомни меня)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Анотация времена Саша Белецкая - молодая, перспективная танцовщица, которой пророчили большое будущее. Но однажды она исчезает из танцевального олимпа, и никто не знает почему. Что же произошло с ней? Остается загадкой. Критофер Шербрук - потомок нефтяной империи. Лидер танцевального колектива "Принцы" и известных идолов F4. Мечта каждой девушки центра эстетического воспитания молодежи "Кармен". Что связало их? Почему они возненавидели друг друга с первого взгляда? Чем закончится их война? Смогут ли они забыть о своих проблемах и вспомнить друг друга. Кирилл - понимает всех, но никто не может понять его. Когда-то его больно предали Сможет ли он вновь открыть душу и сердце? Поверить в искренние чувства. Опять влюбившись он и не думал о том что ему могут отказать, что же толкнуло любимую на отказ. Стася - в детстве потеряв мать замкнулась в себе. Благодаря отцу она не потеряла веру в людей. Но большая потеря заставила ее по обещать себе никогда не влюбляться. Что она будет делать, если в ее жизнь вернется любовь? Сможет ли она устоять? прода вiд 01.08.2014
   Пролог
  16 травня 2006р.
  США. Лос-Анджелес..
  -Я знаю, що для вас для вас мiй дiогноз це все, але я вас благаю не розчаровуйтеся в життi. Ви бiльше не зможете танцювати, я розумiю, що для вас це дуже тяжко, але це ще не кiнець. Iснує альтернатива мiй знайомий з швейцарської клiнiки робить подiбнi операцiї, хоча я вас зразу попереджую, що операцiя може i не допомогти. Я хочу щоб ви добре подумали чи справдi воно цього варте. У разi вдалої операцiї, потрiбно буду рiк i навiть бiльше на вiдновлення ноги. Але якщо щось пiде не так на операцiйному столi ви можливо нiколи не зможете ходити.- сказав Томас Джейсон i його слова зламала менi життя...
  
  
   16 травня 2010р
  США. Лос-Анджелес.
  
  
  В одному з будинкiв району Саут-Бей роздався телефонний дзвiнок.
  - Ну як вона?- почувся голос в телефонi.
  -Нiяк. Я не можу дивитися на страждання. Хiрург каже що шанс пiсля операцiї з'явився, але треба розвивати ногу, потрiбнi тренування. А вона вiдмовляється. У мене вже опустилися руки. I ще Iгора в Iраку поранили, за ним потрiбний догляд. Iрино, я не знаю що менi робити?
  - Володя, ти вiдправ її назад на Батькiвщину, щоб вона доглядала за Iгорем, а щоб її розважити я вiзьму її до себе в Кармен вчителем танцiв. Їй ж викладати можна. I вона поступово розвиватиме ногу. Але ти її нiчого не кажи. Я все влаштуємо. Домовилися?-
  - Дякую, щоб я без тебе робив?
  - Жив. Я ще подзвоню.
  - Добре.
  
  
  
   Роздiл 1
  
  Саша
  Життя кидає вам в обличчя новi випробування. Чому доля думає що ми зможемо справитися з ними, їхня надiя в людську совiсть живе. Моя померла разом з мрiєю i моїм життям. Я вже не вiрю нi в що, бо не маю на що надiятися i вiрити. Чи доля чи просто збiг обставин забрала в мене все. I я втратила як своє життя, так i сенс свого iснування. Я не живу. Я тiльки iсную, ще одне дихаюче тiло на нашiй населенiй платi Земля, таких як я мiльйони, але нiхто з них не задумується чому доля до нас така несправедлива, що потрiбно зробити щоб отримати своє мiсце в Раю. Краще було б померти i не задумуватися нi про що, але це найлегший спосiб уникнути всiх проблем якi виникають у людини. Але чи це вихiд? Я на жаль до сих пiр не можу вiдповiсти собi на це питання.
  Я нiколи не думала, що пiсля всього що переживу знову повернуся на Батькiвщину. Знову побачу старих друзiв та кого я обманю не маю я нi друзiв нiкого навiть i той папугай i то втiк. Отак завжди всi мене залишають . А чого їм буду поруч з калiкою ? В усьому що сталося винна тiльки я одна i бiльше нiхто. Найгiрше у своєму життi не визнавати власних помилок. Я визнаю їх. I не пишаюсь цим, скорiше менi хочеться прострелити собi голову тому що занадто багато я їх зробила. Найголовнiша моя помилка сталася 6 рокiв назад, i я сповна за неї розплатилася. Я поклялася собi, що бiльше нiколи не повернусь сюди, але життя змушує нас робити те чого ми найбiльше не хочемо. Поранення Iгоря i моя травма заставили мене змiнити все. Якою би сукою я не була, життя брата понад усе. Моє уже скалiчене, але його життя я не дозволю згубити. В нашiй сiм'ї досить однiєї калiки....
   Розплющивши очi я зрозумiла, що моє життя лайно, вибачте за мiй французький, але це правда. Вiд сьогоднiшнього дня починається один з найгiрших моментiв мого життя. Прокинувшись у свої старiй кiмнатi в мене з'явилося вiдчуття що сьогоднi я буду грати роль Костянтина i нищити всi свої страхи а скорiше всього страхи свого 'великого братика', зготувала йому снiданок. Я пишаюся своїм братом, тому що вiн ризикує своїй життям захищаючи iнших. Вiн заслуговує великої пошани. Мiй брат Олег вiйськовий, командир спец-загону 'Вовки' i його загiн отримав завдання проникнути у ворожий табiр для розвiдки. Там вiн, захищаючи одного з своїх людей, отримав кулю в хребет. Лiкарi сказали, що ще трохи i спинний мозок був би пошкоджений, але йому пощастило. Вiн заново вчиться ходити i жити. Зробивши все, що потрiбно, я вирiшила пройтися вулицями рiдного мiста. На вулицi вже осiнь, а мiсто все також гарний i прекрасний. Вiтер розносить пожовкле листя. Не встигла зрозумiти як я опинилася в своїй старiй школi танцiв 'Кармен'. Мiсце яке подарувало менi все. Завдяки йому, я зрозумiла для чого я живу. В 'Кармен' нiчого не змiнилося: все тi ж дубовi дверi якi я пам'ятаю. Вiдкривши дверi, я зрозумiла, що тут життя не стоїть на мiсцi. Все вiдбувається дуже швидко. Чимось це нагадує менi мурашник, всi кудись поспiшають всiм щось треба зробити, але нiхто толком нiчого не робить. Стоячи майже бiля дверей я згадувала, як я колись також була однiєю маленькою мурашкою серед тисячi сильнiших звiрiв. Як я тут посмiхалася i найголовнiше як я жила. Розмiрковуючи про своє життя я не зрозумiла як я опинилася на пiдлозi i менi будо м'яко навiть дуже.
   - Дура, злiзь з мене - почула я голос людини з пiд себе. Ну по iнтонацiї i словами - це все ж людина, хоча грубiсть змушує замислитися.
   - Дивись куди йдеш! - вiдповiла я. Ця тварина посмiла ще мене ображати! 'живо тне' тобi не пощастило. Я обернулася i зрозумiла що краще я б цього не робила. Обернувшись я побачила мрiю кожної дiвчини. Високий, стрункий, iдеально складний, темне волосся кольору "воронячого крила", пiдстрижене до плечей. Очi у нього зелено-блакитнi. Його погляд заворожував. Ось так, ми просто сидiли посеред коридору i дивилися один одному в очi, i нiхто з нас не мiг вiдiрватися.
  
   Крiс
  
   Ну що за жахливе ранок! Батько задовбав. Внукiв йому захотiлося! Та менi тiльки 23, у мене ще вiтер в головi, який з мене батько? Та й постiйної дiвчини немає, тiльки розваги на одну нiч, i все. А тут ще ця 'красуня' розсiлася на менi як на диванчику i обзивається.
  
  
  Саша
  - Добрий день - привiталася я, заходячи в кабiнет Iрини Володимирiвни. За шiсть рокiв тут нiчого не змiнилося, все як було, навiть книги тi ж. У цьому кабiнетi час не владний.
   - Сашенька, як добре, що ти прийшла менi термiново потрiбна твоя допомога - налетiла на мене Iрина Володимирiвна прямо в дверях. Навiть не здивувавшись моєму вiзиту.
   - Допоможу чим зможу - може хоч щось вiдволiче мене вiд усiх проблем.
   - Проведи урок у молодшiй групi.
   - Iрина Володимирiвна, я не зможу знову танцювати, це не вiдбулося два роки тому i не буде сьогоднi. Мої спроби були невдалими.
   - Саш, я знаю ти зможеш. Допоможи будь ласка - просила мене Iрина Володимирiвна. Я не в змозi вiдмовити людинi, яка подарувала менi нове життя i змусив знову жити. Танцювальний зал мiсце де я була щаслива. Веселi усмiшки дiтей, в очах яких горить надiя. I заради цього варто жити.
   - Ти розумiєш, якщо вона дiзнається правду, то нiколи нам не пробачить? - Iрина Володимирiвна з загадковими очима подивилася на людину яка задав їй це питання i зрозумiла як мало вiн знає про Олександру Бiлецьку. Дiвчину яка своїм танцем пiдняла весь свiт. Iрина Володимирiвна нiколи не забуде той танець життя, який побачила сiм рокiв тому.
   -Я зроблю все щоб допомогти Сашi, бо вона того варта.
  
   Крiс
  
   Йдучи коридорами "Кармен", я знову ловив погляди настирливих дiвчат. Чому вони не хочуть зрозумiти, що вони мене не цiкавлять? Вони тiльки розвага i нiчого iншого. Цього разу нiчого не сталося, слава Богу, так як в останнiй раз на мене накинулася якась першокурсниця i почала запихати менi рот тiстечко з кремом. Якщо чесно, мене трохи на неї не вирвало. Але все обiйшлося завдяки Кирилу. Щоб я без нього робив!
   - Це Саша Бiлецька? - почув, я через свою спини. Повернувшись я побачив п'ятеро третьокурсниць якi стояли бiля дверей дитячої зали i заглядали туди. Менi стало цiкаво, що їх там так зацiкавило, так що я став позаду них i дивно - вони мене навiть не помiтили. Мама вчила мене не пiдслуховувати, але цiкавiсть узяла верх над здоровим глуздом, яеого у мене за словами Кирила нiколи не було.
   - Про неї нiхто нiчого не чув бiльше чотирьох рокiв.
   - Вона одна з кращих випускникiв Американської Академiї Мистецтв.
   - Цiкаво, що вона робить в 'Кармен'? - пiднявши погляд, я побачив ту саму дiвчину, яка впала на мене сьогоднi. Вона вчила маленьких дiтей танцям. Її рухи були плавними i заворожували, неможливо було вiдвести вiд погляду. Ця чудова посмiшка, цей блиск в очах. Що зi мною? Якась дiвчина викликає у мене шаленi почуття. Здається менi пора до психiатра чи до чергової зi своїх пасiй.
   - На що дивишся? - почув я голос iз-за своєї спини. Як завжди Кирил вмiє обламати весь кайф, на його голос дiвчата застили як статуї, а коли нарештi дозволили собi обернутися ... Боже, чому я сьогоднi не взяв фотоапарат - вираз їхнiх облич коштує сто тисяч доларiв: здивування, закоханiсть, щастя, ревнощi - всi почуття, якi мiг вiдчувати людина, були у них на обличчях. Чому всi дiвчата так реагують на Кирила, Микиту, Андрiя i мене? Та через те, що ми такi привабливi i загальнi улюбленцi, нас в 'Кармен' прозвали F4, що означає 'Четвiрка Фаворитiв'.
   - Кiр, мiг так i не лякати дiвчат, - сказав я, дивлячись як п'ятiрка дiвчат помчала до виходу.
   - Крiс, ну що я зроблю? Я ж не винен у тому, що моя посмiшка зачаровує, - розсмiявся Кирило
   - I жахає, - додав я. Всi дiвчата, якi зустрiчалися на шляху Кирила i заглядали йому в очi, бачили його усмiшку, з шаленою швидкiсть тiкали вiд нас в протилежному напрямку. Тому як про любовнi пригоди Кирила Казанова знав всi в 'Кармен'. Не даремно вiн отримав своє прiзвисько - Казанова.
  
  
  Саша
  
   Чи може минуле повернутися? Я вважала, що нi але мiй прихiд в 'Кармен' змiнив все. Менi запропонували працювати з дiтьми i я погодилася. Томас Джейсон дозволив батько з Iгорем пiдтримали мене. Я починаю нове життя завдяки Iринi Володимирiвнi. Я з щасливою посмiшкою гуляла в парку з пакетами заповненими продуктами, для святкової вечерi. Вiд моїх веселих роздумiв мене вiдволiк плач дiвчини. На лавi по праву сторону вiд мене сидiла рудоволоса дiвчина, i гiрко плакала. Я людина з 'чистим серцем' не могла залишити бiдну дiвчину на розтерзання пенсiонерам.
   - Дiвчина з вами все в порядку? - запитала я сiдаючи бiля неї. Вона пiдняла на мене здивований погляд i я зрозумiла чому чоловiки не витримують жiночих слiз. Хiба можна витримати розмазала по всьому обличчю туш i помаду, зiпсовану зачiску i поганий настрiй. Менi шкода чоловiкiв. Яка психiка це витримає? Точно не моя
   - Нi, я не пройшла в 'Кармен', я завалила вступний iспит- вiдповiла дiвчина i знову розревiлася у мене на плечi.
   - Це не варто твоїх слiз.
   - 'Кармен' - це моя мрiя. Менi не за чим жити. Я зруйнувала власну мрiю.
   - Ти так хочеш в 'Кармен'?
   - Так. - одне слово i я сьогоднi пiдробляю чарiвної феєю. Буду творити чудеса.
   - Як тебе звуть?
   - Стася Матвеєва
   - Стася - це Анастасiя?
   - Так. - я витягла телефон i зробила дзвiнок чарiвними кнопками, пiшли гудки до моєї хрещеної
   - Так Сашенька? - Почула я голос Iрини Володимирiвни.
   - Iрина Володимирiвна, можна я вас попрошу про послугу.
   - Звичайно.
   - Анастасiю Матвєєву зарахуєте в 'Кармен' пiд мою вiдповiдальнiсть!
   - Секундочку ..... Сашенька, Настю ми зарахували, вона своїм сольним виступом вразила журi та всi одноголосно проголосували 'за'.
   - Дякую.
  - Прошу. Не забудь, завтра в 12:00 у тебе перше заняття!
   - Пам'ятаю, буду вчасно - i наша розмова закiнчилася, Стася дивилася на мене дуже здивованими очима.
   - Стася, тебе прийняли тому ласкаво прошу- я буду творити чудеса кожен день, тому що посмiшка щасливої людини - це найкраще,i ця подяка, надiя - заради цього варто жити.
   - Давай знайомитися, я - Саша.
   - Стася.
   -Ну що, Стася, запрошую тебе в кафе святкуватимемо наше щастя, яке з нами сталося!
   - Тобi також зарахували до 'Кармен'?
   - Нi, з сьогоднiшнього дня я там викладаю - ми зi Стасею весело посидiли в кафе. Вiдзначили початок нашого нового життя i наше знайомство. Вiдзначали ми тортом i кавою, домовившись завтра в 'Кармен' їхати разом.
  
  Крiс
   Сидячи за кермом свого Lamborghini Gallardo, я думав про Сашка Белецькой. Чому ця дiвчина не виходити з моєї голови? В свiтi багато дiвчат якi за одним моїм помахом руки будуть моїми, але мiй розум не i тiло не хоче сприймати iнших навiть дивитися на них. Всi мої думки тiльки про неї про неї одну, яка навiть iменi мого незнає. Я не розумiю чому саме вона мене так зацiкавила, заради власного психологiчного здоров'я я повинен дiзнатися про неї все. Чим бiльше я про неї знаю тим краще, i її бiографiї знайдеться те за що я її зненавиджу i призиратиму. Приїхавши до "Карменом", я пiшов до Iрини Володимирiвни, тому що тiльки вона зможе менi допомогти розповiвши про цю дiвчину. Секретарки як завжди на її робочому мiсцi не було. Але дверi кабiнету директора "Карменом" Iрини Володимирiвни була вiдкрита. Пiдiйшовши ближче я почув розмову по телефонi, хотiв постукати у вiдкритi дверi, але почувши iм'я "Саша" зупинився i прислухався до розмови. Знаю це невиховано пiдслуховувати але що поробиш треба чимось жертвувати i я вiдаю совiсть яку ще у дитинствi загубив.
   - Володя, все буде нормально, Саша з сьогоднiшнього дня викладає тут. Всi повернеться i Олександра Белецькая стане такою як колись.
   - ......
   - Вона нiколи не повинна дiзнатися правду, зрозумiй Алiса не пробачила б нам, якби дiзналася, що сталося з її дочкою. Володя, головне це те що вона знову танцює.
   - ....
   - Ти розумiєш, що це чудово, що вона не пам'ятає ту аварiю. Ми пообiцяли, що Саша нiколи не дiзнається, що саме сталося тiєї ночi. Зрозумiй, Сашенька почала нове життя в "Кармен" i я зроблю все, щоб вона нiколи не згадувала днi проведенi в Америцi.
   - .......
   - Я її також дуже сильно люблю, я подзвоню завтра. Пiсля цiєї розмови у мене з'явилося, ще бiлiшими питань. Що за аварiя? I що сталося з Олександрою Белецькой в Америцi?
   - Крiс, ти щось хотiв? - уважно дивлячись на мене запитала Iрина Володимирiвна. Ну а що, я хотiв, i нiчого я не хотiв. Стою тут як iдiот i думаю про Сашка. Боже, ця дiвчина мене з розуму зводить, так i в манiяка недовго i перетворюся.
   - Нiчого, я просто хотiв поговорити зi Свiтланою, - ляпнув я, молячись Богу щоб на своє робоче мiсце не повернулася Свiтлана.
   - Крiс, Свiтлани сьогоднi не буде, - заспокоїла мiй розум Iрина Володимирiвна.
   - Дякую. До побачення. Вискочивши з приймальнi директора, я ображав себе всiма вiдомими словами йдучи в спортзал, де мене вже чекали хлопцi. Мою увагу привернув Кирило, якої стояв близько автомата з кавою i дивився на вхiднi дверi. Пiдiйшовши до нього, я зрозумiв, що його так вразило. У дверях стояла Белецькая i якась незнайомка, напевно першокурсниця.
   - Брат, я пропав! - Єдине, що я почув вiд Кирила, який не зводив очей з незнайомки. Ще один псих ...
  
  
  
  
   глава 2
  
  
   Стася
  
   Дз-дз-дз
   -Блiн - крикнула я, звалившись з лiжка - Ну, що за чорт! Щоранку одне i те ж! У мене вже увiйшло в звичку: щоранку падати з лiжка. Я - повний лузер. Ну за те лузер з 3-м розмiром грудей i прикольною попкою. Так, я самолюбка! Але як не любити принцесу, яка щоранку з'являється в моєму дзеркалi? Шкода, що принца на бiлому конi немає. А то точно була б я Попелюшкою. Шкода тiльки, що в туфельку 35-го розмiру я свою ведмежу лапу НЕ засуну.Ну що поробиш, треба i нам - дiвчатам з великими ногам - виживати.
   - Коза, ти вже встала? - Пролунав голос тата за дверима моєї кiмнати. Вiн порушив мою розумову бесiду, яка супроводжувала мене щоранку.
   -Так, встала, - сказала "принцеса" на пiдлозi.
   -Спускайся снiдати.
   -Секундочку! Тато в мене супер. Хоч я i не знаю, що таке материнська любов, але за те знаю, що таке тато замiсть мами. Це вельми комiчна ситуацiя. Ви запитаєте: хто ця розумна принцеса з 'модельною зовнiшнiстю'? Це я - Анастасiя Матвєєва, в народi просто - Стася! Менi 20-ть рокiв. I я досi живу з батьком. I сплю в пiжамi з слониками. Ну що з того! За те я успiшна студентка, вчитель малювання i хороший танцюрист.
   -Коза, пiдемо снiдати, - кричав на весь будинок тато.
   -Iду, - весело кричала я у вiдповiдь, спускаючись на кухню. Кухня у нас в чорно-червоних тонах.Ето улюбленi кольори мого тата. Все в сучасному стилi. У батька є власний бiзнес: парочка охоронних i туристичних фiрм, нафтова компанiя, якою керує дiдусь. Тому, на нестачу коштiв я не скаржуся. Одним словом: живу поживає, ворогiв наживаю. Поснiдавши, вмиваючись i одягнувшись, я сiла за кермо свого 'BMW' i поїхала в унiвер. На 45-му кiлометрi я вiдчула, що щось переехала.Iспугавшiсь, що це якийсь бабак, я 'трiшечки' екстремально з'їхала на узбiччя. Вийшовши з машини, я зрозумiла, що переїхала яку пташку. А яку саме, я не зрозумiла. З того, що вiд неї залишилося, не можливо було визначити вид. Трупiв я не боюся, тому вирiшила, що треба трупик прибрати з середини дорогi.Мне не звикати. Ну, а тих звiрiв, якi залишилися живими, я вiдводжу в 'Пункт допомоги пораненим тваринам'. Мене там вже знають - як убивцю лiсових бiлочок i рятiвницю скунсов.Надо буде записатися у волонтери. Але того скунса я повiк не забуду ... У багажнику моєї машини як завжди лежать гумовi рукавички, великий пiнцет, пов'язка 'Пелюсток'. Надiвши своє спорядження i взявши в руки пiнцет, я вийшла на трасу. Я була схожа на кiлера, який прибирає свою жертву. Взявши те, що залишилося вiд бiдної тварини, я пiдняла голову i зрозумiла, що зараз з мене зроблять "збите тварина", нутрощi якого будуть валятися на асфальтi i нiхто не збере їх разом. Машина гналася з великою швидкiстю прямо на мене. Я не могла поворухнутися, ноги онiмiли. Вiд страху я заплющила очi i все моє життя промайнула у мене перед очима. До моїх вух доносилися лише гучнi гальма машини i звук вiдкриваються дверей. Потiм кiлька хвилин тишi, i чиєсь дихання прямо менi в лоб.
   'Я залишилася жива!' - Кричала моя душа. Вiдкривши праве око, я зрозумiла, що краще б мене збили. Я б тодi не бачила розлючену обличчя цього сексапiльного чувачка. Вiдкривши лiве око, я зрозумiла, що в правому оцi застрягла контактна лiнза з фоткою Орландо Блума.
   - Ти що хворий? - Зловiсно вимовила я 'ангельським голоском', який нiчого доброго не обiцяє.
   - Я хворий? Ти дивись, що робиш, дура? - Кричав у вiдповiдь менi свiтло-русявий хлопець з яскравими зеленими очима.
   - Я не дура, i не смiй мене ображати, шумахер хренов - вiдповiла йому я.
   - Слухай ти мавпа кучерява, якого бiса ти забула на дорозi? - Продовжував кричати на мене хлопець. Це я то мавпа? Сам козел!
   - Гей, я рятувала бiдну пташку! - Сказала я i сунула хлопцю пiд нiс розчавлене тiло пташки, яка вже не дихала. Хлопець з шаленою швидкiсть, вiдхилився вiд мене з криком
   - Прибери це вiд мене!
   - Тебе що лякають мертвi тiла? - Запитала я, i знову сунула пiд нiс хлопцевi дох
  
   Кирило
  
   Вiд в'їхавши на далеку вiдстань вiд тiєї дiвчини з дохлою птахом у руках. Я намагався вiдiйти вiд шоку, я мiг убити її якщо б вчасно не пригальмував. Iдiотка, нiчого тут бiльше не скажеш. Але така хороша iдiотка, менi вона сподобалася. День починається цiкаво. Приїхавши в 'Кармен' я вiдразу пiшов до спортзалу, де мене вже чекали хлопцi i розлючений тренер. Отримавши за запiзнення, вiдправився за ранкової дозою кави. Стоячи бiля автомата з кавою, я не мiг вiдiрвати очей вiд дiвчини, яка зайшла в 'Кармен'. Це була та сама дiвчина, яку я сьогоднi на трасi мало не вбив. I вона була iншою такою веселою, нiжною, хотiлося притиснути її до себе i нiколи не вiдпускати. Не знаю чому, але такi почуття до дiвчини у мене виникли вперше. Дивлячись на неї, моє серце б'ється частiше, i з'являється посмiшка на обличчi. Хотiлося щоб вона завжди була поруч. У цей момент, я зрозумiв що вона буде моєю, я не можу її вiдпустити.
   - Брат, я пропав! - Сказав я Крiсу, який непомiтно пiдiйшов до мене.
  
  
  
  Глава 3
  
  
   Саша
  
   На обiднiй перервi я зi Стасею зустрiлися в їдальнi. Сiвши за вiльний столик, ми налетiли на їжу, дiєта дiєтою але мiй живiт хоче м'яса мiй.Нiколи не думала, що бути вчителем важко. За першi 20-ть хвилин занять, дiти встигли довести мене до чортикiв, i до повного щастя у мене знову почала болiти нога.
   - Як твiй перший урок? - запитала я у Стасi, смакуючи чудесної пiцою. Мої першi вчителi говорили, що у танцiвницi повинна бути дiєта, але я вже не танцiвниця, i менi можна їсти все чого забажає мiй живiт.
   - Олег Валерiйович-це жах всiх першокурсниць, старий збоченець, тiльки й думає як би тебе за попу помацати. Iдiот. - скаржилася Стася. Олег Валерiйович - викладач бальних танцiв, якому вже за 30 рокiв. Викладачi як були до мене так i залишилися, тут нiчого не змiнюється.
   - Як група?
   - Група, майже нормальна, тiльки є деякi екземпляри, якi говорять про якихось F4. Я поняття не маю хто це такi. Напевно якiсь придурки .... -не встигла договорити Стася, тому як її розповiдь перервали якiсь чотири хлопця нахабно сiли за наш столик. Один з хлопцiв здавався менi знайомим, придивившись я його впiзнала. Це був той самий юнак, на якого я вчора вранцi впала.
   Хлопцi вимiряли мене i Стасю поглядами i почали обiдати. Ми зi Стасею переглянулись i знову почали свою розмову. Ми вирiшили iгнорувати небажаних гостей.
   - Ну тi екземпляри постiйно говорили, про цих F4 , якi вони красивi i хорошi особливо Кирюша. I так тривало цiлий урок. Менi за цих 45 хвилин вже набридло слухати про це Кирюшу.
   Коли Стася сказала F4, всi четверо хлопцiв пiдняли голови i переглянулися мiж собою. Поки Стася розповiдала в їдальнi стояла мертва тиша. I всi учнi i викладачi уважно спостерiгали за нашим столиком.
   - Дiвчата, а давайте познайомимося - запропонував хороший блондинчик додаючи - Я Демiан.
   Я з Стасею уважно переглянулися, встали з-за столу i нiчого не сказавши пiшли. Дiстали нас. Чому ми не можемо спокiйно пообiдати? Пiдсаджуються до нас рiзнi екземпляри навiть шматок в горло не лiзе. З дуже поганим настроєм я поїхала додому, тому як занять бiльше не було. По-дорозi заїхала до супермаркету прикупити продуктiв, i чогось смачненького для брата.
  Вже цiлий мiсяць я пропрацювала в 'Кармен', моє життя поступово налагоджувалося. Я i Стася - тепер кращi подруги. Я нiколи не замислювалася, що пiсля аварiї знову почну жити як ранiше. Я майже забула подiї тiєї ночi, тiльки бiль у нозi давала про себе знати. Мiй хiрург виписав новi знеболюючi таблетки, завдяки їм я можу спати спокiйно, не прокидаючись вiд жахливого болю. Мiй брат поступово йде на поправку. У тата в Америцi також все добре. Я вже не сподiвалася, що можу бути щасливою. В 'Кармен' наближався щорiчний зимовий бал-маскарад на якому i я колись була дебютанткою. Це головна подiя 'Кармен'.
   Традицiя цього балу в 'Кармен' була заснована вже досить давно, на цьому торжествi вiдбувається дебют новачкiв i показовi виступи старших студентiв i викладачiв. Менi це нагадувало свого роду казку в яку прагнула поринути чи не кожна дiвчина, своєрiдний вiдгук з минулого, крiм офiцiйних правил iснували закулiснi. Цього року Стася в числi новачкiв, тому для дебюту ми шукаємо шикарне плаття, яке могло б втiлити образ Попелюшки, а я як 'Хресна' повинна їй у цьому допомогти. Ох, вiдчуваю важкувато буде. Пiсля декiлькох годин примiрок i бродiння по магазинами, менi пригадалася одна рiч. Коли ще була жива моя мати, вона пошила менi чудове вечiрнє плаття, як у справжньої принцеси: кремове, i пишне. I маску знайшли до нього, тiльки плаття довелося трохи пiдшити , адже бюст Стасi бiльше нiж мiй. Своє плаття я знайшла в одному з магазинiв, трошки прикрасила i вуаля готове, хоч зараз на бал до принца. Тiльки тут виникла проблема. Занадто зайнятi нарядами ми зовсiм забули про кавалерiв.
   А кращих вже напевно розiбрали, хоч у чоловiка переодягайся, тому перебираючи в головi варiанти ми вирушили на полювання.
   В 'Кармен' всi дiвчата немов зiйшли з розуму, ходять по коридорах в такому, що костюм Єви з листочками ще вельми скромно виглядає поряд з ними. I весь цей цирк заради того щоб пiти на бал разом з одним iз F4, але як кажуть чутки цi принци дуже розбiрливi у виборi супутницi, звичайнi студентки 'Кармен' не в їхньому смаку. Зiзнаюся чесно, всi цi розмови про 'фаворитах' менi остогидли, i де ця iнквiзицiя коли вона так потрiбна?
   Сьогоднi понедiлок, важкий день для кожного викладача. У розкладi зазначено, що сьогоднi тiльки двi групи та й то дiти, їх приємно вчити танцям, в них море позитиву та енергiї, схоже день буде вдалим.
   Беру свої слова назад, пiсля занять я зрозумiла, чому так ненавиджу понедiлок. А причиною тому звiт, який кожен понедiлок викладачi повиннi здавати Iринi Володимирiвнi. I саме зараз я цим i займаюся. Пiдбивши пiдсумки моєї роботи в 'Карменi', Iрина Володимирiвна вручила менi мою першу зарплату. Яку ми з Стасею мали сьогоднi вiдсвяткувати. Стася чекала мене бiля своєї машини.
   Коли я була майже бiля виходу, мене хтось гукнув.
   - Саша. . - почула я голос з-за своєї спини.
   Обернувшись, я побачила лiдера F4, Крiстофера, вiн же той самий хлопець на якого я колись впала. З якого дива вiн зi мною розмовляє
   - Саша - сказав Крiс вiльно дивлячись менi в очi, хоча очi в мене вище шиї,.
   I чому вiн зi мною на 'ти'?
   - Олександра Володимирiвна - єхидно поправила я
   - Не зрозумiв? -запитав Крiс
   Вiн, трохи тупуватий
   - По-перше, ми з вами незнайомi, по-друге я викладач i тому звертайтеся до мене по iменi та по батьковi-вiдповiла я.
   За нашою розмовою спостерiгав весь 'Кармен', i всi дiвчата уважно прислухалися до того, що ми говоримо. Дивись, якi любопитнi, прям молодi нащадки Джемса Бонда.
   - Так ДАВАЙТИ познайомимося
   - Не горю бажанням
   - Не зрозумiв?
   Блiн, вiн точно iдiот. Мозок, якщо вiн у нього є працює дуже повiльно. Але менi чомусь здається, що я перша дiвчина яка не хочу з ним познайомитися. Про це менi сказав вираз його обличчя, який був у глибокому трансi. Ну що поробиш, треба пояснювати деяким тупуватим, що я сказала.
   - Ну що тут не зрозумiлого, я не хочу з вами знайомитися.
   - Та ти хоч знаєш хто я?
   А зараз у ньому говорить марнославство. Чесно, я ще не зустрiчала таких нахабних i настирливих iдiотiв.
   - Та хоч Дiд Мороз, менi все одно.
   - На перший раз я тобi прощаю i дарую тобi велику честь бути моєю подругою на Зимовому балi-маскарадi.
   Вiн народжувався ногами вперед. У цього хлопця точно дах поїхав. Я щось не дуже розумiю, що вiн менi там прощає, i про яку там 'величезну послугу' вiн менi втирає. Єдине що можу сказати: Гордовитий iндик.
   - А тепер слухай мене, на 'ти' ми не переходили, i не перейдемо. Дякую, але менi не потрiбна твоя велика послуга, обiйдуся як-небудь без неї. I моя тобi порада на майбутнє, не будь iдiотом - вiдповiла я i вийшла з 'Кармен', єдине що я почула:
   - Ти за це заплатиш!
   Хiба могла я знати, що з сьогоднiшнього дня моє життя стане схожим на пекло. Що я нажила собi ворога в образi iдола 'Кармен'.
  
  
   Глава 4
  
  
  
   Саша
  
   Пiсля розмови з принцом 'Кармен' Крiстофером, в моєму життi почалася чорна смуга. У мене часто виникала думка, що це вiн зачарував моє життя, як Альбус Дамбелдор з 'Гаррi Поттера', але залишаючись, ще поки свiдомою людиною у якої десь є розум я вирiшила що це звичайна випадковiсть. Вiн ж не має нiякого вiдношення до прорваної труби у моєї танцювальної зали. Смердiло дуже довго i я була змушена скасувати свої заняття. Цiлий тиждень, я без дiла тинялася по коридорах 'Кармен', часто зустрiчаючи Крiса, який дивився на мене з презирством .. i його погляд говорив менi 'Ти пiдла, низька нiкчемна iстота, яка не заслуговує того, щоб стояти поруч з Принцами', така у мене склалася думка. Сьогоднiшнiй день не вiщував нiчого жахливого. Вийшовши з кабiнету Iрини Володимирiвни я йшла в кафе, яке знаходилося навпроти 'Кармен', де мене чекала Стася. Спускаючись сходами, я вiдчула рiзкий поштовх у спину i не змогла втриматися за поручень i почала падати. Єдине що я вiдчула, це приглушений удар i гострий бiль у плечi i теплу рiдину яка текла по моїй руцi. Мої очi повiльно закривалися, i в головi промайнули подiї 5-рiчної давнини ...
  
  Крiс
  Ми з Кирилом сидiли за одним iз столикiв кафе 'Реприза', що знаходилося напроти 'Кармену' i насолоджувалися чудовим обiдом.
  - Крiс, що ти збираєшся робити?- запитав мене Кирил, скоса поглядаючи на мене.
  - Ти про що?- роблячи вигляд , що я нiчого не розумiю,запитав я
  - Крiс, ми вже не дiти. Що ти будеш робити з Сашею?
  - Що я з нею маю робити? Вона мене вiдшила i я помщуся.
  - Крiс, признайся вона тобi подобається, я ж бачу як ти на неї дивишся. Я не думав , що доживу до того моменту коли побачу вашого принца закоханим.
  З усiх моїх друзiв тiльки Кирил мiг читати мене як вiдкриту книгу. Вiн завжди знав що зi мною, i що в мене на серцi. Вiрних друзiв у мене було небагато тiльки Кирил, Демiан, Себестiан. Ми всi виросли разом, почали танцювати i всiх нас запросили танцювати в колектив ' Принци', але життя склалося так що ми повернулися до ' Кармену' i танцюємо у одному з колективiв 'Кармену'. Ми довiряємо одне одному нашi життя , тому що бiльшiсть людей дружать з нами тiльки iз-за грошей , а це нам непотрiбно тому ми намагаємося триматися осторонь вiд усiх. Нас четверо i якщо ми разом ми перевернемо свiт. Я прекрасно знаю, що нiчого не зможу приховати вiд Кирила , так само як i вiд себе. Я розумiю, що Саша менi подобається, i навiть бiльше але чомусь вона мене вiдштовхує i я хочу знати чому.
  - Так вона менi подобається, але я в неї не закоханий.
  - Кого ти обманюєш?
  - Себе - тихо вiдповiв я i вийшов iз кафе. Залишивши шокованого Кирила. Ну ж справдi кого я обманюю, хiба тiльки я себе. Незважаючи нi нащо вона буде моя i хоче вона цього чи нi . Я її так просто не вiддам i я дам її це зрозумiти. Я рушив до 'Кармену' i в головi у мене вже з'явився план завоювання Олександри Бiлецької.
   Коли я вже був бiля сходiв, то побачив як Саша почало подати зi сходiв, не думаючи нi про що я кинувся її рятувати. Вiдчувши її в своїх обiймах, я намагався всяким способом захистити її вiд падiння. Мiцно обiйнявши її, я вiдчув удар у спину i рiзкий бiль у всьому тiлi. Недалеко вiд нас почув крик Iрини Володимирiвни.
  - Саща, Крiс- кричала Iрина Володимирiвна як пiдбiгала до нас i допомогла менi пiднятися, Саша лежала в моїх руках без свiдомостi - Крiсе, швидко до мед.частини .
  Я нiчого не чув , мене хвилювала тiльки дiвчина яка лежала в мене на руках. Прибувши до медчастини, всi лiкарi почали обробляти нашi рани , Саша ще не прийшла до тями. Лiкарка Наталя Вiкторiвна почала оглядати Сашу i дуже дивно подивилася на Iрину Володимирiвну.
  - Iрина, вона приймає якiсь лiки?- запитала Наталя Вiкторiвна
  - Так.
  - Якi?
  - Обезболюючi, i дуже багато iнших, назви яких я не знаю.
  - Що з нею сталося?
  Я розумiю, що настав час дiзнатися що сталося з Сашею.
  - Саша потрапила в автомобiльну аварiю. Грузова фура на великiй швидкостi врiзалася у машину в якiй сидiла Саша з палаючої машини її витяг якiсь юнак. Як би не вiн вона б не вижила. Тодi лiкарi не давали шансiв на те що вона зможе ходити , мiсяць в комi i пересадка спинного мозку. Вона пережила шiсть операцiй , для того щоб знову почати ходити, про танцi в той момент мови навiть не було. Саша мусiла починати жити заново, вчитися рухати ногами, вона провела в iнвалiдному крiслi рiк, ми возили її до найкращих хiрургiв свiту i жоден з них не давав нiяких шансiв на те що вона знову зможе ходити. Як бачити самi ми змогли поставити її на ноги, але вона має протягом одного року приймати рiзнi препарати.
   Боже, цього не можливо. Я вдивлявся вже в такi знайомi очi i розумiю що ледве не втратив її, i поволi почав згадувати чому мої батьки вiдiслали мене до iншої країни. Що насправдi сталося 5 рокiв назад я повинен дiзнатися.
  - Крiсе, як ти себе почуваєш?- неочiкувано запитала Наталя Вiкторiвна.
  - Я нормально. Як Саша?
  - Завдяки тобi чудово.
  - Чому вона досi непритомна?
  - В неї шоковий стан.
  Наталя Вiкторiвна пiдсунула Сашi пiд нiс нашатирний спирт, вiд чого вона зразу вiдкрила очi.
  - Сашенька, як ти себе почуваєш. Що сталося там на сходах?
  Саша повiльно роздивлялася по сторонам, i зупинила свiй погляд на менi.
  - Мене хтось штовхнув i я почала падати - повiльно вiдповiла Саша , не вiдводячи вiд мене очей,
  Цi рiднi зеленi очi, цей рiдний погляд я розумiю що не вiддам її нiкому. Менi так хотiлося пригорнути її до себе, нiжно обiйняти , i нiколи не вiдпускати , хотiлося захистити ї вiд усiх. Я знайди ту сволоту, яка хотiла вiдiбрати в мене Сашу.
  - Саша тобi треба полежати хотьб один день, я зараз викличу таксi - сказала Iрина Володимирiвна, нiжно обнiмаючи Сашу за плечi.
  - Я її вiдвезу - сказав я встаючи з дивана
  Саша скоса на мене подивилася, Iрина Володимирiвна з посмiшкою на очах дала дозвiл вiдвести Сашу до дому. Отримавши повний список лiкування i посадивши Сашу в машину, я рушив додому, де нас уже чекав смачна вечеря, i тепле лiжко. Коли я вже виїхав за межi мiста, Саша сильно вдарила мене в поранене плече.
  - Ти куда мене везеш?- запитала Саша дивлячись на мене.
  - Додому - весело вiдповiв я, її вираз обличчя нагадувало маленьку дитину у якої забрали цукерку.
  - Мiй дiм в iншiй сторонi.
  - Я знаю.
  - Тодi вези мене додому.
  - Саша, я везу тебе додому, але до себе.
  - Ти здурiв? - почала кричати на мене Саша б'ючи мене рукам
  - Можливо
  - Що?
  - Саша спокiйно, тобi не можна нервуватися.
  - Спокiйно, мене до себе додому вiдвозить незнайома менi людина. I ти хоч, щоб я була спокiйною. Вези мене додому.
  Менi одне цiкавило в неї колись рот затикався. Менi здається нi, але це дуже легко поправити.
  - Саша, замовкни - крикнув я i зрозумiв що вона мене уб'є, але нехай я помру вiд руки коханої.
  Я жив за мiстом разом з своїми друзями. F4 мешкали разом, наш дiм - це холостяцька барлога Жили ми приватному секторi який складався з одного в4-ри поверхового будинку i усiма сучасними технологiями. Одним словом жив як в раю. А як ще може жити нащадки найбагатших iмперiї свiту . Менi прийшлося виносити Сашу з машини, бо вона навiдрiз вiдмовилася виходити, i ще й посмiла мене вкусити, зараза мала. За її братом доглядали мої люди, щоб вона не хвилювалася.
  На вечерю менi прийшлося також її нести, це скоро ввiйде менi в привичку носити її на руках, Не знаю як Сашi, а менi приємно, торкатися руками її тiла, тримати в обiймах, i знати що вона живе в моєю домi . Саша сидiла за столом склавши руки, i дивно поглядала на мене. Сьогоднi F4 вирiшили вечеряти разом, i я прекрасно знав хто був iнiцiатором цiєї вечерi. Щоб Сашi було лiпше освоїтися, Кирил привiз її подругу Стасю. Я не маю нiякого припущення як вiн це зробив, але розбита губа говорила про тяжку боротьбу. Вираз обличчя Кирила вiдкрито говорила про те що вiн зараз приб'є Стасю
  
  Кирил
   Я дивився вслiд Крiсу, i прекрасно розумiю що почуття кохання для нього новi. Ми пережили багато пригод разом. Для кожного з нас F4 це сiм'я , хоча разом ми з самого дитинства ,нас об'єднує не тiльки братерськi почуття. Ми розумiємо що повиннi берегти одне одного бо бiльше в нас нiкого немає. А те що в Крiса з'явилися почуття до цiєї дiвчини, дарує нам шанс повернути того Крiса якого ми знав. Завдяки цiй дiвчинi , вiн стає собою. I кожен з нас зробить все, щоб Саша Белецька була з Крiсом, сама ж вона не розумiє, у що вона вплуталася. Знаючи Крiса можу сказати, що вiн її так просто не вiдпустить.
  Сидячи в 'Репризi', я роздумую над життям кожного з F4, i розумiю що доки ми не закохаємося по-справжньому ми не будемо щасливi. Мої роздуми по знаходженнi другої половинок для кожного з нас перервав телефонний дзвiнок. На екранi телефону вибило 'Себ' вiдомiший в 'Карменi' як Себастiан.
  - Привiт- сказав я приймаючи виклик.
  - Ти де? - встривожено запитав Себ
  - В 'Репризi' а що ?
  - Крiс у медчастинi
  - Як? Чого?- почав запитувати я , думаючи що цей примурок вже встиг натворити за 10-ть хвилин. А знаючи Крiса можу твердо сказати вiн вмiє вляпатися в неприємностi.
  - Наш Ромео врятував Олександру Белецька
  - Як врятував?
  - Короче, її хтось зiштовхнув її з сходiв i вона би вбилася, як би наш Ромео не впiймав її. Вiн повiв себе як iстинний герой,i везе Сашу в нашу холостяцьку барлогу, щоб вона вiдпочила. Ти собi представ жодна дiвчина за 5-ть рокiв не переступила порiг нашого дому, а тут вiдпочити на кiлька днiв. Невже наш холоднокровний Казанова закохався? Кирили, i не смiй менi брехати
  - Так. Вiн закохався.
  - Менi жалко Сашу- коротка враза Себа, яка говорила сама за себе. Нажаль кожен з нас знає характер нашого Казанови, тому наша задача як найкращих друзiв цього кретина зробити все щоб Саша його не вбила.
  - Але ми її захистимо, заради нього самого.
  - Кирил можна вважати що ця дiвчина стане однiєю з нас.
  - Можна. Наша головна задача це всiма шляхами захистити Сашу. Скажи Демiану.
  - Скажу, якщо зможу витягти його з лiжка чергової пасiї.
  - Вiн ще не заспокоївся?
  - Ти ж його знаєш. Вiн не заспокоїшся , доки не знайде ту дiвчини,з якою провiв нiч. Вiн досi в столi береже її шарф
  - Кохання - робить кожного з нас вразливим.
  - Я нiколи не закохаюся.
  - Не зарiкайся.
  - Кiр, Саша дружить з якоюсь дiвчиною Стасею, забери її i вiдвези до нас. Саша одна з нами не витримає, тому краще якщо бiля неї буде подруга їй буде легше пережити цей вiдпочинок.
  - Добре заберу. Зустрiнемося вдома. - сказав я i розумiв що скоро настане мiй зiрковий час. I я офiцiйно познайомлюся з Стасею. Як менi заставити її поїхати до нас до дому я не знаю. Але доля менi посмiхається, тому що Стася тiльки що зайшла до 'Репризи', але чомусь замiтивши мене вона зразу вийшла з кафе. Я що так страшно виглядаю? А нi маленька так не пiде, вiд мене ще жодна дiвчина не тiкала i я не дозволю тобi бути першою.
  Розплатившись, я вийшов з кафе i побачив Стасю яка сiдала на ловцi . План з'явився зразу, пiдбiгши до Стасi я швидко перекинув її через плече i понiс до машини, дiвчина почала кричати , битися але я терпiв все. Коли я майже був бiля машини, якась бабуся рокiв за 70-ть не вдарила мене тростю по ногах i почала кричати.
  - А ну вiдпусти її. Люди, посеред бiлого дня невинних дiвчат схиляють до сексу. Манiяк. Отак тодi - кричала бабуся , б'ючи мене тростю
  - Бабусю, я маю право це моя наречена - ляпнув я єдине що прийшло в голову, але через декiлька хвили пожалiв про те що сказав, тому що ця мала зараза на моєму плечi ущипнула мене за п'яту точку
  - Ну якщо наречена то можна - сказала бабуся.
  - Вiн, бреше я не його наречена - кричала ця мала пакость.
  - Бабусю ви її не вiрте, в неї вiд радостi що в нашiй сiм'ї буде дитина все в головi перемiшалося - боже ,що я говорю якщо я доживу до вечора це буде чудово.
  Стася на декiлька хвилин втратила дар мови , що дала менi змогу швидко посадити її до себе в машину i рушити з стоянки.
  
  
  Всю дорогу до будинку Стася провела мовчки, дивлячись у вiкно. Я не знаю якi саме мої слова могли так її задiти, менi не подобалося її мовчання. Лiпше б вона кричала, билася, тiльки б не мовчала. Її мовчання роздирало моя душу на маленькi шматочки.
  - Стася все нормально? - запитав я, з надiєю що вона менi вiдповiсть. I я почую її нiжний голос, без якого вже не можу. Вiдколи я її вперше побачив, я зрозумiв що вона менi потрiбна як повiтря, що без неї моє життя буде пусте. Так хотiлося бачити її нiжно зеленi очi, i риже волосся яке стирчало в рiзнi сторони. Нiжне ще таке дитяче обличчя, яке свiтилося коли вона посмiхалася, i цю щиру посмiшку без якої я вже не зможу.
  Стася уважно подивилася на мене в її очах я побачив бiль.
  - Нiколи не смiй казати, що я твоя наречена - жорстоко, без жодних почуттiв сказала Стася.
  - Я зрозумiв - вiдповiв я. По її виразу обличчя я зрозумiв що якийсь iдiот посмiв образити мою дiвчинки. Уб'ю, цього iдiота, ноги вирву. Залишається тiльки розпитати Сашу , що сталося у житi Стасi.
  - Куди ти мене везеш? - запитала Стася продовжуючи дивитися у вiкно.
  - Сашу хтось зiштовхнув зi сходiв. Крiс вирiшив що їй буде краще в нас дома, де за нею зможуть доглянути i вона зможе нормально вiдпочити. А без тебе вона повбиває нас усiх, тому ти будеш вiдпочивати разом з нами.
  - А якщо я не хочу?
  - У тебе вибору немає.
  - Вибiр є завжди.
  - Нажаль не в твоєму випадку. Стася ,я не хочу сваритися.
  - Я не сварусь.
  - Ти сваришся.
  - Нi.
  - Так
  - Нi
  - Так
  - Ти будеш сперечатися?
  - Я не сперечаюсь.
  - Сперечаєшся.
  - Нi
  - Так
  - Нi
  - Як я сказав так i буде.
  - Ти колись чув про гендерну рiвнiсть?
  - Нi
  - По тобi видно.
  - Не зрозумiв?
  - Ще й тупий.
  - Стася, не зли мене
  - Я тебе не злю. Ти сам себе злиш.
  - Це ти мене доводиш.
  - Я ще не починала. Ти знаєш що нервовi клiтини не вiдновлюються.
  Я її зараз приб'ю, моєму терпiнню пригодить кiнець. Чому з усiх моїх знайомих тiльки Стася може довести мене до крайнощiв.
  - Ти що робиш? - запитала Стася уважно розглядаючи мене.
  - Веду машину. А що не видно?
  - Ти в дитинствi хворiв вiтрянкою? - запитала Стася скоса поглядаючи на мене.
  - Стасiчка, я не розумiю до чого твої питання.
  - Ну як би тобi сказати .
  - Кажи як є
  - У мого Кокi вiтрянка.
  - Який ще навiк Кокi? - Боже, як мене згараздило закохатися у цю ненормальну.
  Ця iдiотка з криком 'Мiй Кокi', сунула менi в обличчя щура, який ще рухався. Я з переляку нажав ногою на тормоз i зїхав на обочину. Коли на рештi я заспокоївся, i змiг тверезо мислити, подивився на пасажирське крiсло на якому сидiла Стася. Але її чомусь там не виявилося. Куда вже ця дура пiшла. Вийшовши з машини я почав роздивлятися по-сторонам у пошуках Стасi, але її нiде не було. Я вперше у своєму життi злякався.
  
  
  Цю iдiоту я знайшов бiля машини, аж через годину моїх пошукiв. Коли обшукавши все в радiусi 15-ти метрiв , я не повернувся до машини щоб викликати допомогу i побачив це чудо яке спокiйно сидiла в машинi i слухала музику. Як виявилося Стася просто ходила в туалет, але менi чомусь про це вона забула сказати. А як той iдiот обшукав все, проклинав себе за те що не змiг зберегти її.
  
  Стася
  Не розумiю, чому вiн так розiзлився. Я що мала терпiти доки вiн не прийде до тями. Хто ж знав що вiн боїться щурiв. Я ж йому десять раз сказала, що йду в туалет, я невинна що вiн не чув,то вже його проблеми.
  
  ******
  Приїхавши до будинку 'Принцiв', я була шокована розмiром будиночка. Навiть моя сiм'я не могла собi такого позволити. Хоча бiдними ми не були. Зупинивши машину Кирил вийшов i обiйшов її з думкою вiдкрити менi дверi. Джентльмен менi знайшовся. Нажаль я вiдносила себе до завзятих фемiнiсток, i тому вiдкрила дверi, i єдине що я почула:
  -Ти хочеш моєї смертi? - запитав Кирил, лежати на землi, i стираючи серветкою з губи крав.
  -А ти чого тут шастаєш?- вiдповiла я
  Нi ну я ще й вина, що вiн слутий.
  -Я тут живу. I як iстинний джентльмен я повинен вiдкрити дамi дверi машини - пояснив Кирил, встаючи з землi
  -Припусти ти не джентльмен, а я не дама. Тому давай без усього твого пафосу i витребеньок, веди мене до Сашi
  -По тобi не скажеш,що ти не дама.
  -Кирил,
  -Що?
  -В око хоч?
  -Ти не вдариш?
  -Ти глибоко помиляєшся, я що дурно чотири роки ходила на кiдбоксинг.
  -Ти жартуєш?
  -Нi
  -Так, жартуєш
  -Я ще тобi за Кiкi помщуся, тому краще не зли мене, i веди до Сашi.
  -В тебе, що ПМС.
  -Зараз в тебе буде ПМС, я тобi обiцяю
  -Ти чому така нервова?
  -О Боже, що я таке в життi зробила, що ти мене так покарав - нiхто ще так у моєму короткому життi мене не виводив, як цей придурок. Я вiрила що в хлопцiв розум ще залишився, а як виявилося надiя померла. Чому Сашi угараздило перейти дорогу саме цим хлопцям.
  
   Глава 5
   Саша
  У будинку принцiв я з Стасею жили уже три дня. Правда, жити тут класно, але якби не Крiс i Кирил. Як я зрозумiла Стася iгнорує Кирила , менi iз цiкавостi хотiлося б дiзнатися що вiн зробив. Але коли i я уже дiзналася то смiялася разом з Стасею. М'ягко сказано що ми смiялися а скорiше ржали як конi , тому на наш смiх прибiгли всi чотири 'Принци'. У будинку весь наш вiльний час нас розважали Себастiан i Демiан, дуже хорошi хлопцi .В один iз вечорiв ми всi сидiли у вiтальнi i всi були зайнятi своїми справами, а я з Стасею читали любовний романчик який був прикритий жирналом.
  - Чекай, я ще не дочитала - сказала я Стасi, яка перегортала сторiнку кульмiнацiйного моменту.
  - Чому ти так повiльно читаєш?
  - Я нормально читаю.
  - Дiвчата, що ви там таке цiкаве читаєте? - неочiкувано запитав Демiан скоса поглядаючи на нас.
  - Нiчого - в один голос вiдповiли ми .
  - А якщо добре подумати.- запита Демiан пiдходячи до нас.
  - Та нiчого такого, що могло зацiкавити вас. Тут одна лиш мода, вам це не цiкаво.
  - Ну тодi перевернiть журнал iншою стороною, я розумiю все, але читати догори ногами. Тому колiться що у вас там.
  Блiн, о це ми спалилися як остатнi дури. Сором то який. Я навiть не встигла зорiєнтуватися, як Демiан вихопив у нас з рук жирнал. I побачив що ми насправдi читаємо.
  - Так, цiкавенько ::Джейд Ли 'Искуситель'
  - А ну вiдай.
  - Дiвчата ви не замаленкi для таких книжок?
  У Кирила i Крiса очi скоро з орбiт вилiзуть , ну не розумiю я що тут такого . Ну страшне порнушний романчик вирiшили почитати, але хто ж нам заборонить, ми дорослi дiвчата i нам усе можна. Пiсля того як хлопцi почули назву книги, як ми з захопленням читаємо Кирил з Крiс зриваються з мiсця, i починають кричати на мене i на Стасю.
  -Для таких романiв, ви ще за маленькi .Дивис, порнухи їм захотiлося- в один голос кричали хлопцi.
  Демiан i Себастiаном в обнiмку смiялися з цiєї ситуацiї. Цiкаво те що i Крiс i Кирил говорили одинаково слово в слова. Вони напевно свою промову вивчили наперед.
  -Слухайте ви що з дуба впали. Ви хто такi щоб нам вказувати? - почала кричати я.
  Ну треба бити такими наглими. Вопше здурiли хлопцi. Вказувати вони надумали, я рiдного батька не слухаю, а якихось придуркiв тим паче.
  -Хто ми ?Я твiй хлопець. I ти будеш мене слухатись - кричав на мене Крiс
  Боже, вiн зрозумiв що тiльки що сказав, по ходу нi . Я його дiвчина . Вiн хворий, йому що своїх нервiв не жалко.
  -Ти зрозумiв, що сказав? - я вирiшила перевiрити його розумовi здiбностi.
  - Так - вiдповiв Крiс нахиляючись до мене.
  В якiсь хвилини його губи припали до моїх у нiжному поцiлунку. Я вiдчувала на своїх губах прикус шоколаду, по всьому тiлi розливалося тепло. Його губи манили у чарiвний свiт, у мене було таке нiби я лечу високо в небi. Цi хвилини нашого поцiлунку, коли його губи дарували менi безмежну нiжнiсть i солодкий полон, я розумiла що цей поцiлунок нiколи не забуду. Вiн закарбувався у моїй пом'ятi назавжди. Коли Крiс нарештi припинив цей солодкий полон i подивився у мої очi ,я зрозумiла що пропала. В його очах читалася така нiжнiсть , що я навiть не могла порiвняти того самовпевненого хлопця з цим нiжним i чуттєвим який стоїть перед мною . Я не вiрила в те що вiн мiг змiнитися, але чомусь серце так вiдчайдушно вiрило.
  -Я не твоя дiвчина - сказала я намагаючись приховати тремтiння в голосi
  Дивлячись йому в очi , я зрозумiла що ляпнула дурницю. Такi як вiн просто так не вiдпускають.
  -Ти моя. Хочеш того чи нi - з посмiшкою на обличчi вiдповiв Крiс, ставлячи мене перед фактом.
  - Я не твоя власнiсть.
  -Моя.
  -Нi
  -Так.
  -Нi
  -Так.
  -Закоханi, а ну перестали сперечатися - наказав нам Себ (Себастiан)
  Ну все чує моя п'ята точка , що сьогоднi я влаштую розбiр польотiв, i першим навчиться лiтати Крiс. Вiн ставить мене перед фактом, це вже вища степiнь дуростi. Я повiльно встала з дивана, руки в боки. Сьогоднi я влаштовую битву титанiв, у якiй будить жертви. Перше що попало менi на очi це подушка i любовний романчук. Роздумавши пару хвилин над тим що краще, я зрозумiла що роману жалко, а подушки нi, i голови Крiса також не жалко. I тому з усiєї дурi в вдарила Крiса подушкою по головi.
  -Саша, прошу по-доброму, зупинися - кричав на мене Крiс.
  - Не хочу.
  -Саша, ну подивись на Стасю , вона не сперечається з Кирилом на тему їхнiх стосункiв. Вона його дiвчина i все - почав пояснювати менi Крiс, вiн хотiв ще щось додати, але йому не дав цього зробити Кирил.
  -Крiс, закрийся - рiзко крикнув Кирил.
  - Чого ? Нехай говорить. Хоч буду знати , що я твоя дiвчина - втрутилася в цю iдiотську розмову Стася, скоса поглядаючи на Кирила.
  -Стася, я все можу пояснити...- намагався прояснити ситуацiю Кирил, але Стася не дала йому цього зробити.
  -А тепер ти послухай мене. Я не твоя дiвчина, i нiколи нею не буду, наше знайомство приносить менi тiльки однi шкоди. Я навiть не хочу з тобою спiлкуватися, i на майбутнє як будеш бачити мене роби вигляд що ми не знайомi. Буду тобi безмежно вдячна. Дякую, за теплий прийом, але в гостях добре, а дома ще краще. Тому бувайте. - сказала Стася прощаючись i покинула кiмнату
   Я зрозумiла, що в її словах для мене є пiдтекст. Я нiколи не дозволю, щоб у мене вiдiбрали право вибору. Я хочу залишитися вiльною. А Крiс намагається вiдiбрати у мене цю волю. Я розумiю , що всi мої проблеми у 'Карменi' почалися пiсля знайомства з Крiсом. Тому подумавши головою, я зрозумiла , що краще було б як би ми не знали одне одного.
  -Хлопцi, дякую за гостиннiсть, але Стася права. Давайте робити вигляд , що ми незнайомi. Так буде краще для всiх. Прощавайте. - промовила я i вийшла з кiмнати.
   Рiвно через одну годину, я з Стасею сидiли в машинi , яка повертала нас додому, i до нашого свiту. Я прекрасно розумiла, навiть якщо у Крiса i є до мене почуття то вони несправжнi. Йому просто захотiлося погратися з дiвчиною, яка виявилася непiдвладна його чарам. У його життi я просто iграшка.
   Дивлячись у вiкно, я бачила як швидко змiнюються краєвиди . Так само i моє життя, рухається з шаленою швидкiстю. Нiби не давно я була ученицею
  Лос-Анджелиської Академiї Мистецтв. Успiшною танцюристкою, якiй пророкували велике майбутнє . А тепер, як би боляче це не було, але я - iнвалiд. Якби хтось менi сказав що мої найкращi друзi виявляться моїми ворогами, я би розсмiялася їм в обличчя. Але пiсля того дня,того слiдства, коли прокурор зачитав результати експертизи мого автомобiля i вiдбиткiв пальцiв, якi були знайденi на тормозному шлангу, я зрозумiла одну дуже важливу рiч, жодна людина не заслуговує на мою довiру.
   Але не знаю чому, я довiрилася Стасi. Чомусь саме вона заставила мене подивитися на свiт iншими очима. I я вирiшила сама для себе, що мушу попросити вибачення в однiєї людини, яка була найдорожчою для мене з самого дитинства.
  -Стася ти як? - запитала я у Стасi
  - Нiяк.
  - Перше, нiж ми поїдемо додому, можеш заїхати зi мною до однiєї людинi. Менi буде дуже потрiбна твоя пiдтримка - сказала я
  -Добре. Що за людина? - запитала Стася , пильно спостерiгаючи за моєю реакцiєю.
  Я розумiю, що прийшов час просити пробачення за свою пихатiсть, i за слова якi я колись сказала своїм друзям.
  -Вона була моєю найкращою подругою до того як я поїхала в Америку.
  -Добре.
  Через деякий час я з Стасею вже стояли бiля будинку Ксюхи. Дивлячись на двохповерховий будинок, з деревами навколо, я згадувала своє дитинство, як вперше навчилася їздити на велосипедi, як я з Ксюхою ночували у палатках i розказували страшнi iсторiї. За всi роки, що я провела у Америцi , я жалiла тiльки про те що сказала такi жахливi слова Ксюшi. Бо вона єдина хто пiдтримувала мене, у тяжких моментах. Стоячи бiля дверей, найтяжчим для мене було натиснути на кнопку дзвiнка, бо це повернення у моє минуле. Але без минулого нема теперiшнього. Подзвонивши, я стала чекати, через декiлька секунд дверi вiдчинилися i передi мною стояла Ксюха. Вона змiнилася: волосся довге i чорного кольору, i такi щирi карi очi якi вселяли вiру i надiю, таке рiдне смугляве обличчя на якому завжди була щира посмiшка. Ксюха дуже похудала , i у неї з'явилися груди про якi вона так мрiяла.
  -Привiт! - тихо сказала я ,чекаючи на її вирок. Вона може захлопнути передi мною дверi i я цiлком на це заслуховувала, її реакцiя для мене загадка.
  -Заходьте - сказала Ксюха пропускаючи нас до будинку i пильно розглядаючи мене i Стасю .
  Будинок не змiнився з середини , тiльки на стiнах з'явилися фотографiї на яких Ксюха з маленькою дiвчинкою.
  -Проходите до вiтальнi - сказала Ксюха.
  Коли ми сидiли на диванi Ксюха дивилася на мене, а я на неї. Скiльки рокiв було втрачено iз-за простої жаги слави.
  - Ксюха, я знаю , що наговорила тобi багато образ , але я поплатилася за них. Я всi цi роки жалiла про свої слава, ти була єдина хто прийняв мiй вибiр поїхати до Америки. Ти мене не осуджувала, а я повелася з тобою як остатня скотина. Я не заслугою на твоя пробачення, але я надiюся , що ти дозолиш менi бути частиною твого життя - сказала я , дивлячись на неї.
  -А я все думала, коли ти прийдеш до мене. Це напевно найдовша промова ,яку я чула вiд тебе. Ти правильно замiтила, ти - скотина. Багато рокiв я намагалася, зрозумiти навiщо ти це все сказала менi, але зрозумiти так i не змогла. Ти завжди залишалася загадкою, скiльки рокiв ми дружили але я так i у деяких випадках не могла зрозумiти тебе. Я намагалася ненавидiти тебе, але так i не змогла. Я люблю тебе настiльки , що пробачила тобi твої дурнi слова. Бо ти єдина хто змогла читати мене як вiдкрита книга - вiдповiла Ксюха, i кинулася обнiмати мене додаючи - Дурко, я пробачила тобi уже давно.
  Аж тепер, я зрозумiла чого менi так не вистачало у життi. Обiймiв Ксюхи i її запального характеру, якiй завжди дарував радiсть i робив з будь-якої проблеми смiшну комедiю.
  Тепер ми обнiмали уже троє. Стася i Ксюха - це мої вiрнi подруги, якi не зрадять мене нi за яких обставин.
  Ми всi троє весело розмовляли, розказуючи iсторiї нашого життя , за такими iсторiями спорожнiла бутила вина, а за нею i ще одна. Солодке бiле вино змiшалося з солоними слiзьми. Але на наш плач прибiгла маленька дiвчинка, яку я бачила на фотографiях у коридорi. Маленька дiвчинка з русявим кучерявим волоссям, i нiжно блакитними очима. На вигляд їй було приблизно 5 рокiв.
  - Машенька, що сталося? - запитала Ксюха у дiвчинки.
  -Менi стляшний сон приснився - вiдповiла дiвчинка мiцно обнiмаючи Ксюхи за шию.
  - Пiшли, я тебе укладу спати - сказала Ксюха, повернувши голови у нашу сторону додала - Я зараз прийду.
  Ксюха вернулася до нас , через десять хвилин. Менi цiкавило тiльки одне питання. Чи це її донька ? набравшись нарештi смiливостi ,я запитала.
  -Це твоя донька ?
  - Нi , я її опiкун- вiдповiла Ксюха, i у неї на очах з'явилися сльози.
  -Чи я це донька? - знову запитала я.
  -Дiмина
  -Де сам Дiма? Чому вiн залишив на тебе свою дитину? - запитала я,
  Дiма був одним з моїх друзiв, я досi пам'ятаю, що Ксюха була в нього закохана з самого дитинства.
  - Дiма загинув. У нього знайшли рак. Мама Машкi залишила її на Дiму , а сама втекла I тому пiсля смертi Дiма, я не могла дозволити щоб дiвчинку забрали до iнтернату , тому усиновила її. - розповiла менi Ксюха,
   Я дiзналася багато нового про своїх колишнiх друзiв. Що з ними сталося за цi роки. А я думала, що тiльки мене одну життя так кидало з сторони у сторону. Поплакавши цiлу нiч, ми нарештi вирiшили з дiвчатами пiти на бал-маскарад i розважитися .
  
  
  Крiс
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"