Ненавиджу на людях плакати. А коли сльози стримуєш, таке враження, нiби ковтаєш голки. Вони повiльно рухаються по твоiх нервах та зупиняться десь у горлi...
Ненавиджу усвiдомлювати безпораднiсть становища. Ненавиджу розумiти, що менi не байдуже, якщо таке становище - для мене безпораднiсть.
Краще б я жила далi у своiх мрiях, нащо менi така правда, якщо не можу з нею спiвiснувати?
Навчитись би нiчого нi вiд кого не чекати. Навчитись би тих, хто хоче пiти, вiдпускати...
Ненавиджу тобою випробувати себе на мiцнiсть.
Мабуть, хтось вирiшив, що я зможу зiграти цю роль, якщо менi до рук потрапив сценарiй. Та хiба я граю? Я живу. Та хiба так живуть? Нi, граю...
Не приходь до мене увi снi та не вiтайся зранку.
Не треба зазирати в очi, вiдшукуючи покiрнiсть. Бо вона в них є, i я це ненавиджу.
Краще б я не вважала тебе своiм, адже ти лише собi належиш. А я не вмiю змiнювати звички.
I програвати ненавиджу.