Вранiшнi децибели якогось там еф-ем бiльше не давали спокiйно i розсудливо споглядати це дивовижно дебiльне та мерехтливо легковажне життя, тому маленька дiвчинка вирiшила визирнути зi свого не дуже й таки маленького лiжечка й... схопити екстра чорну шоколадку "Спокуса.". "Як же смачно, гiрко та солодко!" - подумалося дiвчатку, яке вже мало двадцять з чимось. "Якби ж услiд за цiєю плиткою (!) можна було би зжерти ще принаймнi таких зо п"ять, потiм одну анти-калорiйну пiгулочку, виповзти з цього, до дiдька його, лiжка, зазирнути у дзеркало та милуватися своєю "осиной" талiєю!"- замрiяно промимрило дiвча та мовчки вистромило одну нiжку, потiм iншу... i...ще одну... "Та що ж це таке?" - мляво i стомлено (!) сяйнула їй думка. "Може, це менi здається? Може, я вчора перевчилася, перепила, чи пере.... Отакої!" - гмикнула вона. Справа у тiм, що Аллочка, назвемо її так, з недавнiх часiв аж зовсiм заплуталася, як їй здавалося, життi та....
Стерва
"Нет" - слово для Не¸,
"Да" - слово для Него.
"Возможно" - ничего,
А "может" быть и вс¸.
Надеждой сыт не будешь,
Любовью не прокормишь.
Сегодня вс¸ забудешь,
А завтра и не вспомнишь.
Покорными шагами
И властными глазами
Свергаешь коготками
И топчешь каблуками
Ты знаешь свою силу.
Ты ч¸тко видишь грани.
Ты чопорно, красиво
Да¸шь понять "мы сами".
Теперь тебе нет равных,
Теперь тебя боятся.
Ты - лидер и ты главная;
Ты - деньги и богатства.
Ты дорого продашься,
Ты цену себе знаешь.
Так просто не отдашься,
И просто отпускаешь.
Ты - Стерва, совершенство.
Уверенная дива.
Ты - сладкий грех, блаженство,
Ты маняще красива.
Пьянишь, влечешь и травишь.
Пленяешь, зазываешь.
Ты губишь, растлеваешь,
Бессовестно бросаешь.
В ч¸м твой секрет, камелия?
Как можешь жить так вольно?
Не явь ли ты дева, не во сне ли я?
Ты - прекрасна, стройна и так знойна!
"Дивно, - подумалося їй, бо дiвчина нiколи й слiв таких не чула, бо мати завжди вчила, що з хлопцями треба бути покiрною та стриманою, а в останнiй книжцi, що її купила Аллуся у крамничцi на розi назва дуже чудернацька та якась чужа була написана : Why men love bitches. Колега по роботi щось досить активно "пригощала" дiвчисько своїми "досвiдами", але Аллi то все було не до серця - вона якось iнстинктивно прислухалася до внутрiшнього голосу, який, однак, останнiм часом говорив чи, скорiше, пищав. Скрипiв, сипiв та просто вив: "Зачекай, не поспiшай, дочекайся Свого, не розмiнюйся!"; а подружка пустотливо агiтувала не забувати отримувати солодощi "життя", коли є нагода та "кандидат(и)". Маленька все-таки iнодi брала грiх на душу, але опiсля та-а-ак млосно i порожньо ставало на свiжiй та не зiпсованiй душi, що щоразу "квiтуся" зарiкалася знову колись кидатися до того багатообiцяючого виру пристрастей та повної вiдсутностi кохання через синтезований чи, радше, рафiновано-прикритий лестощами та пустощами секс. "Грр-р-р!, - згадала свою улюблену Брiджит Джонс дiвчина й потерла змоклi долонi, - "як же бридко та осоружно вiд тих егоїстiв!"
Нервы
Слёзно. Грозно. В миг стервозно,
Классно. Но небезопасно.
Мигом. Криком. Диким рыком.
Вечно. Встречно. Скоротечно
Таю, знаю, затмеваю.
Верю, тлею и лелею.
Плачу. В то же время что-то значу.
Буду, всюду не забуду
Нежность. Вещность. Свою грешность.
Скупость. Глупость. Твою тупость.
Радость. Сладость. Просто гадость.
Скромность. Томность. Нашу гордость.
Отпраздную свободу кротко,
И нареку прекрасной терпкой ноткой.
Я карту сердца своего рисую,
Черчу, малюю...
Закончится в чернилах ночь,
Взорвётся в буйстве красок день,
Отброшу лень, отклею скотч...
Морочь меня, морочь...
Добейся рано, вернувшись поздно,
Зажги лишь для меня на небе звёзды.
Пусти меня на волю, кричу нервозно...
Сама несносность...
Забудь, что было внешне,
Оставь себе на память тайну.
Раскрась обыденность как прежде,
Создай реальность...
Дiвчунi стало цiкаво. Глипнувши з вiкна, вона побачила натовп. Спочатку було страшно, а потiм, Аллуся ковтнула трохи повiтря, порахувала до десяти i... зробила крок " у люди". Не говоривши про рiзнi кольори, скажемо тiльки, що такого фрагменту зi свого власного поточного життя вона не забуде нiколи - безлiч людей, скандуючи не будемо казати що (всi знають, хто живе на разi), абсолютно позитивно налаштованих, спiвають пiсень та розмахують хто чим може... Аллунi закортiло теж поскандувати. Вона схопила лiпшу подружку, посьорбавши вчорашнього супчику, попрямувала на головну вулицю мiста, попередньо роздрукувавши новини про країну головних свiтових Iнтернет-видань. Що ще казати? Увiмкнiть телевiзора i подивiться туди...
"Як менi хочеться, щоб усе стало, нi не як було, бо, як було, несила витримувати", казали їй люди на плацу та у маршрутках. "Хочеться просто, щоб дiточок позабирали з вулиць, нагодували нещасних пiдлiткiв та брудних замурзаних робiтяг, одягли дiвчат у "нормальний" теплий "немодний", але зiгрiваючий одяг, давши їм змогу народити у майбутньому, студентiв на пари (бо викладачi ходять, а їх нема, i тому канiкул може теж не бути, i що тодi?), а професорiв на катедри...
"потiм стало простiше дивитися на речi. Потiм просто стало спритно викристалiзовуватися просте людське бажання бачити усмiхненi добрi обличчя, вiдчувати зворотню вiдповiдь в очах пересiчних громадян. Потiм вона самотужки приєдналася до дивного та жвавого виру розпатланого волосся, спiтнiлих долонь, розщеплених тiл та обiрваних фраз..."
вне ангела
Затоптав белый страх, разорвать.
Отпереть незакрытую дверь.
Просто жить, просто подло дышать.
Лишь теперь.
Отстегнув вмиг ремень, подыскать.
Разминувшись всего лишь на миг.
Знаешь, ангел мой, незачем мять
И топтать сотни лиг.
Белый цвет - словно белая кость,
Терпкий холод - как ватная злость.
Костный страх, как бы ни было нам
Страшно, будем идти по следам.
Во мне медленно ждут, расцветая
сотни розы бутонов, стремясь пронизать.
сонный ангел я, мелочь лишь вот разменяю.
Закурить? Да что там будет снова опять?
Курс валют? Сбор парламентский? Ментский?
Будут каркать, харкaть или мять.
Денег! нет как и нет слова "Дай".
Неба колер коньячный и дождик.
Подмочил бы мне славу. Пускай.
Пол Маккартни - чудесный певец.
Джон Траволта танцует неплохо.
Уматурман своя, наконец.
Терпко греет мне под языком
Что-то вечное, мягкое. Что? Новый Год.
Я посплю часик, праздник потом. А пока -
Веселись, мой народ!
Пройшов певний час. Нiхто не знає, як їй було - зимно, весняно, лiтньо. Але вже по-осiнньому, вона так собi пообiцяла - вона бiльше не допустить, НIКОЛИ! Хай там що, а полювати за своєю душею, вона, квiточка, хвантiк, просто не дозволить. От i все. А потiм було безлiч думок з рiзних приводiв, безлiч македонських та наполеонiвських планiв. Куди що подiлося? Залишилася вона у чистому виглядi. Нi не на самотi. Нi-нi, що ви. Вона, якраз навпаки - була оточена як конфеттi - звiдусiль падаючих кавалерiв. Зiрочки в очах. От що.
С
В солнца свет вечерний
Растворяется моя мечта.
Дерзкий ветер и веер пенный.
Дышит мною слово "Да".
Детский смех певучий,
Самый радостный и лучший.
Открываю сердцем путь свой новый.
Все без остановок.
Я пою для звезд на небе.
Я парю всем телом и душой.
Я люблю, плыву, я в неге.
Я - пространство и покой.
Я - в тебе, а ты - во мне.
Ты - голос Божий.
Ты- мой мир, в толпе и тишине.
Ангел ты и человек, быть может.
ты просто верь - песчинке, ветру.
И, растворившись в море светлом,
Отдайся пепельным губам.
Печальней в мире нет, наверно,
И радостней тебя и гневней.
Дыши мне, дева, в ритм словам.
Твори нервозно, создай планету,
Наполни небом, морем, светом.
Я подожду тебя. Дождусь.
Амурным стрелам скорость звука
Подвластна, ты войдешь без стука,
И в этот раз к тебе вернусь.
Не эхом - рыком, стоном диким
Взорвусь я в твоем лоне дико.
И вновь в молитву унесусь.
Може, i не треба iнодi нiяких слiв. Я вже майже зовсiм вiдучилася розмовляти, думалося Алусьцi. Думати, мовчки собi так файно, класно и не "напрягає". Не треба дзвонити першiй, не треба взагалi дзвонити. Самi знайдуть, коли знадоблюся, гадалося. Не треба випитувати, як справи, як бiзнес, якi плани на вихiднi, якi взагалi думки чигають ... так у головi. Не треба освiдчуватися на сього клятого свята...як його...ага Валентина. А шо казать, як нема чого казать? Кого кохаю? Себе! Сяє перша думка. Отож, собi? Та скiльки завгодно, хоч и триста разiв. Навiть зараз - як я те....себе люблю - кохану, премилу, прелюбу, пре... скiльки ж пре...але це правда. Себе треба любити, подумала Алочка, намазуючи сгущенку на хлiб.
Продайте свої очi,
Жбурнiть у склянку погляд,
I роздягнiть обличчя.
Повикидайте сором,
Вiдкиньте геть чарiвнiсть,
I розкришiть все долом.
Змелiть останню совiсть,
Здерiть з поверхнi небо,
Пустiть по вiтру себе.
Забийте до нестями
Бажання бути разом.
I придушiть повстання.
Свое КОХАННЯ!!!
That"s déjà vu
That"s not a tragedy - formality.
That"s not the best frivolity for tears.
That"s NOT the simplest dissonance.
That"s been already lasting for some years.
That"s not a male"s desire - kitsch.
That"s not a trifle, nor is it for kids.
That"s not a life experience or sex.
That"s my goddamn ex.
That"s pretty tough to comprehend at first.
That"s formidable, audible for ears to hear.
That"s really new and really through. That"s... YOU!
OR... HOW SHOULD I PUT IT? ... DÉJÀ VU!
...а потiм було щось взагалi незрозумiле. Навiть не те, щоб незрозумiле. Навпаки - цiлком зрозумiле - дике, нiжне та байдуже зняття напруги у... повнiшому забуттi, у байдужостi, у загрубiлостi, у зачерствiлостi, у... хтозна ще чому. Не хотiлося приєднувати свої неiснуючi почуття не-кохання, не-прив'язаностi, не-потягу, не... ох, i знову ж цi три крапки, трикоми, три... може, не треба?
True
Sometimes it can be really fascinating - true.
Sometimes you need to hate it, need to kill it.
But never do you need to keep the flame away for you
That"s due.
I guess, I really have to stay a little longer. True.