У Мiстi Вiльних Майстрiв спекотно. Маленькi вулички були наповненi людським галасом, веселими розмовами та навiть спiвами, якi з самого ранку порушили звичний спокiй тих небагатьох городян, що з якоїсь причини не захотiли брати участь у незвичайному дiйствi, подарунку для всiх iнших, бiльш активних прихильникiв мистецького життя Мiста Вiльних Майстрiв.
Ще вчора, в день буденний та сiрий, в Мiстi було затишно та тихо. Напередоднi ярмарку Майстри робили деякi приготування для демонстрацiї своєї роботи за останнi п"ять рокiв - час, подарований їм для творчих пошукiв та натхненної працi над своїми ретельно виготовленими диво-виробами, свого роду шедеврами мистецтва. Затишок цей був дещо оманливий, бо кожен з Майстрiв щиро хвилювався за долю свого витвору, за той слiд в серцях городян, який залишиться пiсля чуттєвого дотику до результату його роботи, за той вiдбиток яскравих вражень, що буде спливати в їхнiй пам"ятi протягом наступних п"яти рокiв.
I от - почалося! Кожен Майстер зi своїми маленькими помiчниками - хлопчиками чи дiвчатками, коли ще нiч була за господиню, починав збиратися до ярмарку. Обережно, так, щоб анiтрохи не зашкодити, у великий дерев"яний ящик вiн клав свiй вирiб, так само обережно виносив його на вулицю i разом iз цiлою процесiєю родичiв та простих шанувальникiв повiльно йшов до центральної площi Мiста вкритої червоною брукiвкою. Там, в урочистiй атмосферi кожен Майстер займав своє мiсце в Кам"яному Колi, в якому розташовувались торгiвельнi ряди; ставив на невеличкого стола свого дерев"яного ящика i чекав поки не з"являться городяни, чекав, поки вони зможуть помилуватися результатом його кропiткої роботи, i отримати насолоду вiд моменту передачi деяких своїх виробiв (якщо їх було багацько!) в руки iнших господарiв.
Насолода, як правило, в таких випадках пiдкрiплювалася золотими монетами, що опускалася до глибоких кишень Майстрiв. Що ж, дiйсно вартiсне пiдтвердження якостi працi!
Та найважливiше, що могло трапитися iз Майстром на ярмарку - це те, що його шедевр мiг бути обраним, як найвеличнiший витвiр вiльного мистецтва за останнi п"ять рокiв. А це така повага! Всi пам"ятають обранця минулого ярмарку Мiста Вiльних Майстрiв: Майстер Теодор Повiльний представив на розсуд глядачiв та покупцiв, а також представникiв Ради Магiстрiв свого вишиваного рушника. Особливiстю його було те, що малюнок, на якому було зображено гарний коней, неначе живий був! Конi ж рухались!
Таємницю технологiї творiння такого рушника Теодор Повiльний зберiгає i до цього часу, та то його право, право вiльного Майстра.
Не зникає iз пам"ятi городян i переможець того ярмарку, що був десять рокiв потому. За рiк до навали Злодiїв з Далекого Мiста. Знавцi iз найстарiших подейкують, що вони якраз i прийшли за цим чудернацьким витвором Майстра Мiли Гладкого, за диво - телескопом, в якому, за чутками, що поширювались потiм мiстом, можна було розгледiти обличчя жителiв найвiддаленiших країн. Поганi язики невдовзi плескотiли, що Майстер Мiла Гладкий створив телескоп, у який заховав маленькi картинки, де зображенi неiснуючi люди, неiснуючi країни. I справдi, спробуй довести, що ти бачиш людей, що знаходяться десь далеко. Iнодi не можна розгледiти людину, що знаходиться поряд, а тут цей телескоп. Щоб там не було, не змогли Злодiї з Далекого Мiста викрасти той шедевр. А ярмарок - процвiтає. Значить - будуть новi творчi досягнення, буде радiсть та спiви, буде життя!
* * *
Габрiель з самого ранку знаходився в якомусь дивному станi. Не можна сказати, що вiн хвилювався, адже неспокiй рiдко знаходив притулок у його душi. Очiкування... Так-так. Воно таки його трохи зачепило...
Габрiель сидiв на маленькому дерев"яному стiльцi у невеличкiй майстернi Соли Простого i намагався зосередитись на своїй роботи, яка останнiм часом, а саме зо два мiсяцi захопила його в полон, i в якiй вiн знайшов для себе ту частку звичайного щастя, за яке багацько самих людей вiддали б чималу купу своїх скарбiв. Габрiель намагався полагодити чергового механiчного годинника, принесеного ще вчора сусiдкою, тiтонькою Елiною.
Пальцi його довгих худорлявих рук вправно дослiджували будову годинника. Ось вiн - шматок залiза - маленький цвях, що якимсь чином потрапив всередину коробки i порушив механiчну гармонiю. Габрiель поклав цвяха на долоню i пильно подивився. "Ач! Така дрiбниця може зiпсувати механiчне життя!" Вiн ще не знав, що життя псують саме дрiбницi, надто тi, якi з"являються за допомогою iнших людей. Та Габрiель не мав ще - анi великого життєвого досвiду, анi якихось думок щодо природи людини, анi спостережливих очей, отож вiн i не мiг знати, що цвях потрапив у годинник з волi племiнника тiтоньки Елiни, Тали Рудого, того бешкетника, який часто псував усiлякими дрiбницями життя, але не годинника, а своєї улюбленої тiтоньки. Так iнодi буває - найбiльшу шкоду люди чомусь завдають своїм близьким, можливо тому, що тi не чекають такого пiдступного вчинку.
Цвях маленький, а шкода велика. Пошкоджено складний механiзм.. Габрiелю на мить стало боляче.
Раптом дверi майстернi вiдчинилися i на порозi виросла кремезна постать Соли Простого, вже немолодого, але ще жвавого чоловiка з блакитними, як синь неба, очима. Майстер трохи хвилювався, адже сьогоднi був дуже вiдповiдальний день i Сола мав надiю, що цього разу доля буде поблажливою до нього i Магiстри роздивляться його роботу. I оцiнять.
- Габрiелю, ти готовий?
- Так, Майстре.
Цвях вже лежав у кишенi, а годинник працював - хiба це не ознака того, що прийшов час?
- Ну добре, за двадцять хвилин виходимо.
- Так, Майстре, - повторив Габрiель. I хвилини почали танути.
* * *
Гурт людей, одягнутих у рiзнокольоровий одяг, повiльно плив брукiвкою Пiвнiчної вулицi у напрямку Старовинної Площi, на якiй знаходилося Кам"яне Коло. Очолював веселу процесiю Майстер Сола Простий. Вiн йшов попереду компанiї, як i личить Майстру, претенденту на визнання та народну любов. Одразу за ним, ховаючись за широкою спиною Майстра, йшов Габрiель, i тiльки потiм, вiдстаючи крокiв на десять, плентались усi iншi шанувальники - безтурботнi, щасливi та сповненi радостi, що випромiнювалося навсiбiч за допомогою усмiшок, галасу та тихенького спiву. Ще б пак! Нарештi Сола Простий ретельно та надiйно пiдготувався до зустрiчi iз Магiстрами. А це значить, що у випадку перемоги Соли, всi наближенi до нього люди теж не будуть ображенi.
Невдовзi компанiя вийшла на перехрестя вулиць Рожевої та Залiзної Квiтки i зупинилась, адже з iншої сторони, з далеких пiвденних куткiв мiста рухалась процесiя шанувальникiв творчостi майстра Локса Ретельного. Сам Майстер впевнено мiряв великими кроками вулицю, а людей за ним було разiв в чотири бiльше анiж у Майстра Соли. До того ж, подейкували, що цього разу у Ретельного справжнiй шедевр, i що в Магiстратi давно вже визначили, кому вiддадуть перемогу, кого вiдзначать на традицiйному ярмарку Вiльних Майстрiв.
"Що ж, так часто буває, - подумав Сола Простий, - переможця часто шанують не за його перемогу, а за поразку.." Всi знали, що у Ретельного у Магiстратi був на службi його брат, а це ж рiдна кров, як не кажи.
Сола Простий зупинився i втупився очима прямо у Майстра Локса Ретельного. Деяку мить вони мовчки дивились один на одного.
- I мiй шлях сьогоднi пролягає до Старовинної Площi.
Майстер Локс розвернувся до своїх людей i гукнув щосили:
- Гайда за Майстром Ретельним!
I вся процесiя рушила за ним.
Через декiлька хвилин рушив i Сола Простий.
* * *
Усi Майстри сьогоднi зiбрались на Старовиннiй Площi у Кам"яному Колi. Вже кiлька годин вони демонстрували результат своєї невтомної працi за останнi п"ять рокiв, уже декiлька годин мешканцi мiста, i особливо представники Магiстрату, могли милуватися їхнiми шедеврами. Серед виробiв, вартих уваги, можна видiлити: Скляне Мiсто - маленьку модель Мiста Вiльних Майстрiв склодува Локi Безпечного, Музичну Коробку Анрiєля Спокiйного, Чарiвне Взуття Найди Веселого.
Задоволеними були жителi мiста, враженими були Магiстри. Та найголовнiше дiйство чекало всiх присутнiх ще попереду. Два давнiх друга, що пiзнiше перетворились на ворогiв, Сола Простий та Локс Ретельний залишились в Кам"яному Колi i поглядали один на одного, в очiкуваннi чогось незвичайного, але як i ранiше, майстерно зробленого. I от нарештi, Локс Ретельний, кремезний чолов"яга з сивим волоссям, зробив крок вперед i впевнено почав:
- Вельмишановнi жителi мiста, вельмишановнi магiстри. Я натхненно працював останнi п"ять рокiв над чудовим, неперевершеним твором. Нарештi, я може представити на ваш розсуд... - Локс зробив паузу, розвернувся до тiєї компанiї, з якою прийшов на Площу, махнув рукою i урочисто промовив:
-Це мiй твiр.
Чоловiк з десять шанувальникiв майстра, напруживши м"язи рук, винесли в самий центр кам"яного Кола громiздкого чорного ящика. За мить Майстер смикнув за мотузку, яка була запорукою його цiлiсностi, i ящик розсипався як паперовий будиночок.
В центрi Старовинної Площi стояв Механiчний Звiр.
* * *
Люди, що зiбрались на Старовиннiй Площi на мить перетворились у камiнь. Погляди шанувальникiв мистецтва Вiльних Майстрiв були прикутi до чударнацького виробу Локса. Вперше в Кам"яному Колi з"явився такий шедевр.
Звiр i дiйсно вартий був уваги. Злiплений з найкращого залiза, що пiсля ретельного обробку блищало на сонцi як срiбна монета, з могутнiми лапами, на яких загрозливо грали кiгтi, з великою залiзною головою iз закритими очима. На спинi Звiра громiздкою конструкцiєю був складений якийсь механiчний пристрiй. Було тут на що подивитись!
Раптом натовп сколихнувся як одна могутня сила.
Очi у Звiра вiдкрились. Спина у Звiра вигнулась. Кiгтi у Звiра зарухались. Звiр прокинувся!
Люди, що стояли на Площi, не на жарт захвилювались. I не даремно. Звiр захитав механiчною головою, пiдняв механiчнi лапи та стрибнув кiшкою вбiк. Де й подiлася його громiздкiсть та непорушнiсть! Розвернувся Звiр, огледiв людство, що завмерло в очiкуваннi лиха. Посмiхнувся Звiр i всi побачили гострi як лезо ножа зуби. Залiзнi.
Почалася панiка. Закричали люди, заревiла юрба, вмився страхом людей Звiр.
- Габрiелю!! - тiльки i встиг крикнути майстер Сола Простий, перш нiж вони загубили один одного в коловоротi людських тiл. Вискочив було iз натовпу Майстер Локс Ретельний i попрямував до Звiра.
-Айгоне, стiй!!! Це тобi каже твiй Господар..
Не встиг закiнчити свою промову-наказ Майстер. Вiдкинув його Звiр, як маленьку iграшку, вбiк. Ще бiльше закричали люди, ще бiльше зарухалась юрба. А перед Звiром залишився стояти Габрiель.
Юнак швидко огледiв Звiра i закричав
- Ну то, що, Звiре? Спробуй, дiстань мене!
I Габрiель щосили побiг в iнший бiк вiд людей, туди, де було трохи мiсця для небезпечної розваги. Заревiв Звiр, затупотiв лапами. Заграли кiгтi, заблищали очi, зарухався, звиваючись змiєю, важкий механiчний хвiст, вкритий голками. Побiг за Габрiелем Звiр.
Раптом сталось диво-дивне. Юнак зупинився, розвернувся, став на одне колiно i щосили махнув рукою. Для тих людей, що знаходилися вiд Габрiеля далеко, це був всього лиш незрозумiлий жест - панiка та страх i не так ще грали iз жителями! Та схоже Габрiель знав що робив.
Звiр хрипло заревiв, затупцював на мiсцi, i насилу зробив декiлька крокiв вперед. I з кожним кроком сила його життя зникала, з кожним кроком рухи його ставали все повiльнiшими.
Повiльно збирались люди навколо залишкiв Механiчного Звiра. Звiдкись прийшли Магiстри, повернулись усi Майстри. Прийшов i Сола Простий. Мовчки дивились вони на Габрiеля, що сидiв на тiй конструкцiї, що декiлька хвилин назад звалася Айгоном - Механiчним Звiром.
"Дивна рiч, це життя! Те, що одних може врятувати, iнших просто знищує!".
Сола Простий вийшов iз натовпу i голосно промовив:
- Вельмишановнi жителi мiста, вельмишановнi Магiстри. Я натхненно працював останнi п"ять рокiв над чудовим, неперевершеним твором. Нарештi, я може представити на ваш розсуд. Це Габрiель. Мiй учень, що досяг неперевершеної досконалостi у знаннi механiки. Ви звичайно здивуєтесь, мовляв, Сола Простий придумав цього разу собi забаву - привiв хлопчака i представив його як результат своєї працi. Не заперечуючи сказане, додам лиш, що я цього разу дiйсно вирiшив видiйти вiд загальних правил устрою та життя Мiста Вiльних Майстрiв. Габрiель - мiй вихованець, людина, що протягом багатьох рокiв переймала досвiд Майстра. Вiн не витвiр Майстра, вiн i є Майстер Механiчних Справ. Ну, а я, Сола Простий, лишаю своє заняття, тепер ви маєте нового Майстра... Габрiеля Смiливого.
Жителi Мiста вiльних Майстрiв бурхливими оплесками та схвальними криками зустрiли останнi слова Соли Простого. Магiстри теж не стояли осторонь неочiкуваної подiї. Дивуватись тут нема чому - переможця часто шанують не за його перемогу, а за своє врятування. Тож коли Магiстри запропонували Габрiелю прийняти подарунок вiд Мiста на знак визнання та шанування, вiн не вiдмовлявся i попросив ту рiч, яка була йому цiкавою та необхiдною. Це був телескоп, за допомогою якого можна було розгледiти обличчя жителiв найвiддаленiших країн, а може й картинки, на яких були зображенi неiснуючi люди, неiснуючi країни...
* * *
Наступного ранку вiд Пiвнiчної Брами Мiста вирушив у дальнiй шлях юнак Габрiель - Майстер Механiчних Справ. Перед цим вiн довго розмовляв iз своїм вчителем i вони разом таки дiйшли порозумiння. Вчитель вiдпустив свого учня.
Габрiель деяку мить дивився на мiсто, намагаючись запамятати його маленькi вулички вкритi брукiвкою, кам"янi будинки iз золотим дахом та розташування зiрок на небi. Вдихаючи свiже повiтря, Габрiель думав про те, що на нього невдовзi чекають зустрiчi iз неiснуючими людьми, жителями неiснуючих країн...
Поряд iз Габрiелем йшла iстота, побачивши яку звичайна людина здивувалась би. То була Механiчна Собака Габрiеля, яку вiн створив iз залишкiв Механiчного Звiра та деяких годинникiв, що лежали у майстернi. Про самого Звiра Габрiелю тепер нагадував хiба що маленький цвях, а також те, що його використання може бути прикладом того, як одним предметом можна когось врятувати, а когось i знищити. Механiчного Звiра вiн знищив.